Хороша стаття Енн Епплбом на The Atlantic про те, як команда Трампа втручається в політику європейсь

Хороша стаття Енн Епплбом на The Atlantic про те, як команда Трампа втручається в політику європейських держав

...

У березні на вечері в Афінах тодішня посолка США в Греції Кімберлі Ґілфойл зробила заяву, в якій згадала проблеми правлячої коаліції Румунії і в присутності грецьких політиків приписала собі заслугу в її неминучому розпаді.

💬 Ми можемо зробити це з будь-якою країною, з якою захочемо, — сказала вона. — Можемо зробити це і тут

Згодом Ґілфойл зганьбилася, коли The Journal отримав скриншоти її повідомлень республіканському донору, якого вона просила покласти 100 тисяч доларів на її рахунок, і посолка пішла у відставку.

Колись американці просували в Європі демократію як політичну систему і визнавали легітимними всіх обраних політиків — і лівоцентристів, і правоцентристів. Нинішня адміністрація і близька до неї бізнес-еліта проводять іншу політику. В одних випадках вони просувають інтереси партій, які ідеологічно близькі до MAGA, навіть відкрито проросійських. Інші європейські політики здобули благословення Вашингтона, бо можуть просувати комерційні інтереси, які підтримує хтось із наближених до адміністрації.

☝️ Щонайменше у трьох випадках американці намагалися переконати обраних європейських лідерів кинути нинішніх партнерів по коаліції і обрати нових, більше до смаку Білому дому.

Найочевидніший випадок — Польща, коли міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш, лідер аграрної Польської народної партії, навесні був у Вашингтоні на церемонії вручення Медалі Пошани американському військовому, який врятував життя польському солдатові в Афганістані. Одразу після вручення Трамп відвів Косіняка-Камиша вбік і сказав, що у Вашингтоні до нього ставилися б краще, якби він вийшов з урядової коаліції і домовився з польськими націоналістичними та ультраправими партіями. Косіняк-Камиш поради не послухав, але справа в іншому — нічого подібного в Польщі не було відтоді, як радянські лідери вирішували, які польські комуністи мають правити.

Вернімося до Румунії. Ґілфойл як тодішня посолка США у Греції добре зналася на внутрішній румунській політиці, хоча і працювала в Афінах. Наприкінці березня вона виступила на конференції в Бухаресті і говорила про «вертикальний газовий коридор» — систему газопроводів, що з'єднує Грецію, Румунію, Україну та інші країни Південно-Східної Європи. Під час виступу Ґілфойл агітувала не лише за будівництво інфраструктури, а й за купівлю американського зрідженого газу.

Тодішній прем'єр Румунії Іліє Боложан підтримував проєкт газопроводу, але не хотів прив'язувати Румунію до контракту на закупівлю газу, бо ціна була неконкурентною, а сама Румунія готується експортувати власний газ.

Під час тієї ж поїздки Ґілфойл бачили на вечері в бухарестському ресторані з одним із партнерів Боложана по коаліції, лідером Соціал-демократичної партії Румунії Сорином Ґріндяну, та кількома іншими румунськими політиками. Один із присутніх — колишній міністр енергетики — був зацікавлений у купівлі американського СПГ. А вже в наступні кілька місяців соціал-демократи Ґріндяну вийшли з коаліції, і разом з ультраправою партією підтримали вотум недовіри центристському уряду Боложана, і той змушений був піти у відставку.

❗️ Примітно, що падіння румунського уряду організували лівоцентристська та ультраправа сили. Діючи разом, вони зруйнували так званий «санітарний кордон» — давнє рішення не допускати до великої політики партії, які симпатизують фашизму.

Деякі німецькі політики вважають, що адміністрація Трампа так само хоче, щоб ХДС зруйнував цей кордон і утворив коаліцію з ультраправою «Альтернативою для Німеччини» (АдН). Для багатьох християнських демократів союз з АдН — немислимий розрив із власними цінностями.

Цього року група німецьких депутатів від різних партій приїхала до Вашингтона і домовилася про зустрічі в Пентагоні та Держдепі. За словами члена ХДС, їм сказали, що увійти на відповідні зустрічі можуть лише представники АдН і ХДС. Членів Соціал-демократичної партії, яка входить до урядової коаліції, не пустили. Тоді представники ХДС відмовилися йти взагалі і сприйняли жест як сигнал: єдиний партнер, якого Білий дім визнає, — це АдН.

У фіналі статті Епплбом формулює парадокс американської політики щодо Європи: вимагати від Європи переозброюватися і брати на себе відповідальність за власну оборону, але водночас підтримуати політиків, які виступають проти оборонних витрат і допомоги Україні, симпатизують Росії чи навіть ставлять під сумнів кордони. Вайдель з АдН хочуть вигнати американські війська, Сіміон мріяв повернути румунські території, що належать Україні, а польські ультраправі повторюють антиукраїнські наративи.

Завершує Епплбом риторичним питанням: невже Америка хоче, щоб Європа збудувала великі армії, а потім віддала їх націоналістам, які зруйнують європейські інституції? Таку політику, нагадує вона, вже пробували у XX столітті, і вона закінчилася катастрофою.