На The National Interest вийшла компліментарна стаття про очільника Міноборони Євгенія Хмару.

На The National Interest вийшла компліментарна стаття про очільника Міноборони Євгенія Хмару.

...

Євгеній Хмара носить браслет. Кожна ланка — ім'я побратима, який не повернувся з війни. Він носить його на зап'ястку на кожну зустріч, де вирішується доля його країни.

На папері Хмара — взірцевий офіцер спецоперацій: командир елітної «Альфа» СБУ, а згодом і очільник самої служби. Ще коли він керував Центром спеціальних операцій, його підрозділи брали участь в операції «Павутина» в червні 2025 року, в якій група Хмари виконувала один з її етапів: саме її оператори керували дронами, які вразили російську стратегічну авіацію на аеродромах.

Хмара скромний, говорить чітко й неквапно, має стриману харизму. Колишні колеги описують командира, який більшість часу проводив на передовій або поруч із нею: людину, що мислить масштабно, швидко вчиться й постійно цікавиться новим.

Ці риси важать більше, ніж може здатися, бо його нинішня робота — це, по суті, робота з довірою та системами. Міністр оборони України не командує військами; він будує машину позаду них: закупівлі, промислову координацію, бюджети, кадри, політику між інституціями. І саме тут послужний список Хмари найпереконливіший. Особовий склад «Альфи» становить мізерну частку українських збройних сил. Проте на неї припадає непропорційно велика частка втрат, завданих росіянам, — за підрахунками самої служби, до 20% усіх втрат ворожої піхоти.

Ще показовіше те, що сталося з російською нафтовою галуззю за сім місяців, коли він очолював СБУ: саме за нього українська далекобійна кампанія проти російської нафтопереробки набула зрілості. Генштаб оцінює, що з ладу виведено майже 43% російських переробних потужностей. Значною мірою це результат кампанії, яку курував Хмара.

Хмара сформулював доктрину безжальної асиметрії витрат: вартість ударної операції має становити приблизно 2% від економічних збитків, які вона завдає. Ціль — не окремі об'єкти, а вузли системи: нафтопереробні заводи, транспортні хаби, експортні маршрути, та третина російських промислових доходів, яка живить армію. За вечерею він виклав цю філософію не лише як операційну, а й як моральну відмінність: РФ б'є по тому, що тероризує цивільних; Україна б'є по тому, що фінансує війну.

Новий Головнокомандувач Збройних сил Михайло Драпатий був призначений тоді ж, під час літньої перестановки в керівництві. Енергійний і вимогливий, професійний, але гнучкий, він має репутацію взірця командира нового покоління.

Міністр оборони Хмара і генерал Драпатий вийшли з однієї операційної культури — орієнтованої на дію та алергічної до централізації радянського штибу. Вони приходять без тих взаємних образ, які роз'єднували їхніх попередників, і вже спільно планують наступну фазу перенесення війни на російську територію. Сам Хмара відмовляється зводити стосунки міністра й головкома до питання особистостей: спільне бачення, каже він, рятує життя бійців, а за його відсутність платять на фронті.

Щодо мобілізації — питання, яке з'їдало його попередника, — він відкидає гасла: люди йдуть добровільно, коли вірять і в те, що зроблять внесок, і в те, що виживуть. Поліпшіть умови служби — і бажання служити з'явиться.

Щодо стратегії він так само нечутливий до сентиментів: мала радянська армія не переможе велику радянську. Україна мусить створити власний спосіб воювати. «Павутина» і є прикладом того, як цей спосіб виглядає.

Україна завжди бачила трагедії, каже він; її історія — довгий їх перелік. Але теперішнє покоління відрізняється від усіх попередніх тим, що має реальний шанс перемогти. Новий міністр оборони хоче виграти — і має власне бачення того, як це зробити.