У продовження попереднього допису є ще один важливий аспект, який мало хто розглядає.

У продовження попереднього допису є ще один важливий аспект, який мало хто розглядає.

Короткочасні операції когнітивного впливу на кшталт підключення до внутрішніх відеоконференцій противника можуть давати хороший психологічний та медійний ефект. Але коли така операція спирається на реальне проникнення за внутрішній цифровий периметр противника, виникає значно важливіше питання: хто ще користується цим доступом і яку цінність він має для розвідки?

Бо доступ — це ресурс.

Уявімо ситуацію: одна українська структура місяцями непомітно спостерігає за внутрішньою інфраструктурою російського підприємства, збирає контакти, документи, листування та зв’язки. Інша структура незалежно отримує доступ до тієї самої системи й вирішує використати його для короткої операції психологічного впливу.

Ефектний вихід у конференцію може тривати дві хвилини. Після нього росіяни змінять паролі, перевірять облікові записи, перебудують інфраструктуру — і разом із публічним ефектом може згоріти доступ, який мав набагато більшу розвідувальну цінність.

Ми не стверджуємо, що саме так сталося у випадку з конференцією «Росавіації». Але сам ризик цілком системний.

В Україні одночасно існують кіберспроможності СБУ, ГУР, ЗСУ, Держспецзв’язку та інших структур. На стратегічному рівні їхню діяльність у сфері кібербезпеки має координувати НКЦК при РНБО. Проте окремі Кіберсили ЗСУ як повноцінний рід сил із власним керівним органом досі лише формуються.

І саме тут особливо важливий military deconfliction — розподіл цілей, доступів і завдань, щоб одна дружня структура випадково не «спалила» операцію іншої.

Певною мірою схожу проблему Україна вже проходить у сфері далекобійних ударів. По російському тилу одночасно працюють різні компоненти Сил оборони — СБУ, ГУР, ССО, Сили безпілотних систем та інші. Але в безпілотному домені принаймні вже створено Сили безпілотних систем як окремий профільний рід сил, який системно розвиває відповідні спроможності ЗСУ.

У кібердомені цей інституційний процес ще не завершений.

І тут проблема не в тому, що українські кіберфахівці мало атакують Росію. Навпаки — за роки війни накопичено величезну кількість компетенцій, доступів та успішних операцій.

Проблема в тому, щоб перетворити десятки сильних команд і окремих успішних операцій на єдину систему ведення війни в кіберпросторі, де доступ до противника оцінюється так само серйозно, як розвідувальний актив або високоточний боєприпас.

Бо іноді найкраща кібероперація — не та, про яку завтра дізнаються всі.

А та, про яку противник дізнається тільки через кілька місяців або навіть років.

@informnapalm