▪️Останніми днями про Гончаренка в Україні не говорив хіба що лінивий. Одні його підтримують, інші критикують, хоча суть насправді зовсім не в його політичному майбутньому.
Журналістка Зоя Казанши звернула увагу, що срач навколо Гончаренка — менше про нього, ніж про нас. А країна так і не навчилася дорослої розмови: і ейфорія, і безнадія однаково неправдиві. А слово «переговори» раптом стало синонімом зради, хоча Україна веде їх від Стамбула-2022 до Абу-Дабі.
«Переговори – точно не капітуляція і навіть не обов’язково припинення бойових дій. Історія воєн показує, що сторони можуть роками одночасно воювати й розмовляти. Спочатку можуть з’явитися таємні контакти, потім переговорні групи, домовленості про полонених чи гуманітарні питання, потім- механізми, потім способи контролю, лінія розмежування, гарантії безпеки. І лише після цього, іноді через роки, політичне врегулювання. А може не з’явитися й воно: дві Кореї живуть без мирного договору понад сім десятиліть», — пише журналістка.
За її словами, доросле суспільство — це не те, якому обіцяють, що все буде добре. А те, якому чесно кажуть, які є варіанти, яка ціна кожного і які рішення доведеться ухвалювати.
Інсайдер ЗСУ