📌 Відсутність землевпорядної документації зі встановленням у натурі (на місцевості) меж об'єкта прир

📌 Відсутність землевпорядної документації зі встановленням у натурі (на місцевості) меж об'єкта природно-заповідного фонду не змінює цільового призначення земельної ділянки та не є підставою для висновку про відсутність самого об'єкта природно-заповідного фонду.

При вирішенні спору про повернення земельної ділянки, незаконно переданої у приватну власність, суд зобов'язаний дослідити обставини щодо її фактичного розташування в межах території природно-заповідного фонду, а не обмежуватися лише перевіркою належності ділянки до земель певного цільового призначення.

🔹На думку прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1446 сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Незважаючи на те, що вказана ділянка належить до земель лісогосподарського призначення державної власності та у встановленому законодавством порядку не вилучалась, районна державна адміністрація неправомірно здійснила передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка в подальшому відчужила її на користь ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим є підстави для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання судом незаконним та скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01 жовтня 2018 року № 480, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

У зв`язку з цим прокурор просив позовні вимоги задовольнити.

🔹 Кілійський районний суд Одеської області рішенням від 08 січня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки прокурор не довів факту розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення. Водночас суд вважав, що посилання прокурора на матеріали лісовпорядкування 2013 - 2014 років не є підтвердженням права Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»(далі - ДП «Ліси України») на спірну земельну ділянку. Крім того, з наданих прокурором доказів неможливо встановити накладення меж спірної земельної ділянки на землі ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (назву змінено на філія «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України»). Представник ОСОБА_2. надав висновок експерта, зміст якого зводиться до того, що спірна земельна ділянка не розташована у межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Оскільки суд не встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, то, відповідно, і Одеська державна обласна адміністрація не мала визначених законодавством повноважень щодо її вилучення, як про те у позові стверджує прокурор. Отже, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах особи, яка не мала права на відповідний позов.

Також суд виходив з того, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту у вигляді негаторного позову, оскільки належним способом захисту права власності має бути вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України.

Одеський апеляційний суд постановою від 29 липня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишив без задоволення. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 08 січня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, зроблені на основі наявних у справі доказів, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду