Прочитала цю прегарну книжечку — і, чесно кажучи, її естетика теж вплинула на моє сприйняття. Коли книга така приємна на вигляд і на дотик, це якось додає задоволення від читання. Навіть фотосессію з нею влаштувала.
А от щодо самої історії — щось зайшло, а щось не дуже. Книга велика, і відгук буде відповідним 😸
"Їй дванадцять років, і завтра вранці вона виходить заміж.
«Завіт води» Абрагама Верґіса — приголомшливий, захопливий роман про три покоління християнської родини в Кералі, Південна Індія, що потерпає від дивного прокляття: щонайменше одна людина в кожному поколінні гине, потонувши. Історія цієї сім’ї химерно пов’язана з історією лікаря-шотландця родом із Ґлазґо, якого доля занесла до Індії.
На початку роману дванадцятирічну дівчинку відправляють на човні на весілля, де вона вперше зустрічає свого чоловіка. Вона приєднується до заможної родини і стає Великою Аммачі, матріархом надзвичайної родини, яка переживе труднощі, святкуватиме тріумфи і стане свідком немислимих змін протягом наступних десятиліть."
Насамперед відзначу повільний темп. Тим, хто любить динамічні книги, «Завіт води» може здатися затягнутим. Мені теж місцями хотілося щось скоротити, прибрати якісь епізоди. Але водночас у роману м’який, медитативний стиль — і якщо ви любите саме таке читання, вам сподобається.
Події відбуваються в Південній Індії протягом ХХ століття, тому ми багато дізнаємося про місцеву культуру, побут, традиції та життя громади. Керала відчувається як окремий персонаж: вода, спека, побут, релігія, традиції, родинні звичаї — усе це створює дуже особливу атмосферу.
Щоправда, мене трохи дратувала велика кількість індійських слів, які залишили без перекладу. Я їх усе одно не запам’ятовувала, тож це радше заважало, ніж допомагало зануренню. Наче я знов десь в еміграції 😸
Водночас це для мене не просто сімейна сага на тлі екзотичної Індії. Це мудра історія про те, що сім’ю створює не лише кровна спорідненість, а й спільно прожите життя, любов, турбота та відповідальність одне за одного.
"Діти даються нам не для того, щоб ми здійснювали в них свої мрії. Завдяки дітям можна відпустити мрії, здійснити які нам не судилося."
"Вона думала, що її молитви залишаються без відповіді, але Божий час не збігається з її. Божий календар не вісить у неї на кухні. Усьому час пора і на все слушна хвилина під небом."
"Читання – це двері до знань. Знання підвищують ураженість рису. Знання борються з бідністю. Знання рятують життя."
Мені дуже сподобалася медична складова роману. Є чимало епізодів із життя лікарів, описів хвороб, лікування, медичних відкриттів. Місцями це нагадувало мені романи Арчибальда Кроніна. І заодно я дізналася більше про хвороби, які колись були справжнім лихом, а сьогодні, на щастя, вже переможені — наприклад, проказу чи кретинізм.
Є тут і персонажі, пов’язані з мистецтвом: які пишуть, створюють картини, скульптури, шукають себе у творчості. Мені подобалося спостерігати за їхнім внутрішнім світом 🎨
А в центрі — історія Великої Аммачі: від дівчинки, яку дуже рано видали заміж, до старшої жінки, яка стає своєрідним центром родини. Через цю історію багато говориться про любов, витривалість, відповідальність за близьких і про те, як навчитися жити з тим болем і втратами, яких у житті часом буває занадто багато.
Так, це сумна книга. Тут багато горя, смертей, важких випробувань. Є згадки війн, але війна не торкається персонажів напряму. Тож зважайте на власний стан, чи хочеться вам сумного зараз.
"У царині насильницьких трагічних утрат Дігбі був експертом. Тепер вона приєдналася тут до нього. Він знав просту істину. Нічого цілющого за цих обставин усе одно не скажеш. Можна лише бути. У такі часи найкращі друзі – це ті, хто не має на м'яті нічого іншого, окрім як бути присутнім, пропонувати себе..."
"Гадаєш мені сумно? Помиляєшся. Це сльози радості. Я тішуся, що вже стара. І те, що буде далі, мене омине. Якщо ми можемо так легко одне одного вбивати, то це ж уже кінець світу, правда?"