Сьогодні під час обстрілу у підземному переході, куди я теж ходжу, помер дідусь. Він прийшов зі своїм кріслом і через кілька хвилин після вибухів втратив свідомість. У нього з рук випав телефон. На екрані був моніторинг, що куди летить.
Дідусь почав задихатися і швидко обличчя посиніло. Інші люди зняли його з крісла і поклали на землю, поки чекали на медиків. Швидка приїхала і констатувала вже смерть.
Це, мабуть, останнє, що встиг побачити чоловік. Напрямок російських ракет. Не своїх онуків, які у нього залишилися.
Сьогодні мені написала його донька Анна, щоб розпитати, що сталося вночі. Їй лише повідомили, що тато помер в підземному переході, але деталі вона дізналась з новин. Вона погодилася розповісти більше про свого батька, щоб він залишився в пам’яті не просто як «дідусь із переходу», а як людина зі своєю історією.
65-річний Віктор народився на Чернігівщині, закінчив університет КНУБА і все життя працював в сфері будівництва. Вийшовши на пенсію, все одно продовжував працювати.
«Найкращий тато і дідусь. Який він був щасливий, коли в нього народився онук. Приїздив до нас постійно і привозив цілі мішки з подарунками. До 3 років мій син знав свого дідуся. З початку повномасштабної війни, нам прийшлось поїхати і ми не бачились майже 5 років», — розповідає донька.
Також у Віктора залишилася ще внучка, яка народилась у його сина.
«Його серце не витримало цього стресу. Він жив один і кожного разу ходив в укриття. Але, на жаль, це його не врятувало. Ми його дуже любимо. І його онук Марк так і не обійме свого дідуся більше», — каже Анна
(с) Денис Булавін
Підписатися | Запропонувати новину | Реклама
Сьогодні під час обстрілу у підземному переході, куди я теж ходжу, помер дідусь.
337,939 مشتركًا
فتح في تيليجرام