Штош.

Штош.
Стан похуя і з чим його їдять.

Цей стан можна назвати адаптацією психіки до стресових умов. Але це не зовсім адаптація в повному сенсі.
Це більше схоже на завмирання психіки з метою перечекати.
Тобто, це захисна реакція психіки по типу "бий/завмри/біжи".
Це саме стан "завмри" для психіки.

І загалом це дуже хєровий стан.
Бо похуй, це добре тільки в кіно, а в житті цей стан притуплює інстинкт самозбереження, людина все більше перестає реагувати на загрози, тіло перестає отримувати від мозку швидкі імпульси які наказують "заниззя, сховайся, падай, і т.і."

Але саме цікаве те, що "похуй" не прибирає стрес. Він просто засовує його глибоко в мозок і накопичує там в сундучку міцно тримаючи його кришку.
І коли людина потрапляє в спокійну обстановку, в якій відсутні постійні стресові фактори, мозок вирішує, шо тримати кришку сундучка вже не потрібно і все, шо там накопичилось виривається назовні.

І людина тупо дуріє.
ПТСР отримує мощнєйший поштовх і починаються явні його прояви.
Мозок який звик до стресу в спокійній обстановці шукає будь які стресові фактори, але вже не стримує реакції психіки в сундучку, а видає їх нагора по повній.

Чи можна цьому запобігти?
Ну, в принципі так.
Просто будь яку дозу стресу отриману на фронті потрібно викидати одразу.
Прекрасним засобом є крик, або бійка з деревом/стіною/грушею.

Щось трапилось, загинув побратим, щось хуйове трапилось вдома, рве башенку після бою, кукундер відлетів після масованого обстрілу, ледь втекли від дрона попрощавшись з життям під час втечі раз трилцять – відходите в безпечне місце і волаєте на всю іванівську поки сил стачить.
Побуцайте дерево чи шо є під руками, покачайтесь по землі.
Дайте вихід емоціям.
Головне не стримувати їх, бо вони нікуди не діваються, вони накопичуються і колись рвануть з в рази більшою силою.

І в першу ж зручну хвилину рвіть когті до психіатра. Бо самодопомога це добре, але кваліфікована допомога набагато краще.

Таке от.
Питання?