📄 У Кропивницькому в одному з медзакладів із 1 липня планують зменшити оплату праці лікарям та середньому медперсоналу на 15%.
🔺За словами адміністрації, причина зниження заробітних плат і затримок виплат полягає в дефіциті фінансування від НСЗУ, зокрема через запровадження нових знижувальніих коефіцієнтів за пакетами медичних послуг в 2026 році (зокрема керівниця закладу наводить наступні приклади: тариф на апендектомію (видалення апендициту), який торік становив близько 12 000 гривень, цього року впав до приблизно 7 000 гривень, а вартість лапароскопічної операції на додатках за тарифом становить 3900 гривень), що істотно впливає на доходи підприємства.
❗️Що важливо з правової точки зору?
◾️ Зміна істотних умов праці, зокрема розміру оплати, регулюється ст. 32 Кодексу законів про працю України.
▫️ Роботодавець має право змінювати істотні умови праці лише у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці.
▫️ Працівника повинні повідомити про це не пізніше ніж за 2 місяці, якщо інше не передбачено спеціальними нормами воєнного стану.
◾️ Якщо зменшення зарплати відбувається в межах встановлених державою мінімальних гарантій, це формально може бути законним.
🔺 Водночас, систематична затримка зарплати - окреме питання відповідальності роботодавця.
📄 Відповідно до ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про оплату праці»:
▫️ зарплата має виплачуватись регулярно;
▫️ не рідше двох разів на місяць;
▫️ із дотриманням встановлених строків.
❗️Затримка виплат може бути підставою для:
◾️ звернення до Держпраці;
◾️притягнення керівництва до адміністративної і кримінальної відповідальності;
◾️ стягнення заборгованості через суд;
◾️ нарахування компенсації за порушення строків виплати.
❓Та чи можливо забезпечити гарантії для пацієнта та гідну оплату медиків при тарифах, які не покривають витрат закладів охорони здоровʼя? Ситуація у Кропивницькому може стати показовою для всієї країни.
💬 Насправді, запровадження знижувальних коефіцієнтів в умовах триваючої інфляції та одночасного залучення значних обсягів міжнародного фінансування для розвитку окремих напрямів системи охорони здоров’я виглядає щонайменше дискусійним і потребує належного економічного та правового обґрунтування. Водночас варто враховувати, що комунальні заклади охорони здоров’я сьогодні фактично мають додаткові механізми фінансової підтримки - зокрема шляхом залучення грантових коштів, міжнародної технічної допомоги та фінансування з боку органів місцевого самоврядування, а також мають можливість офіційно запроваджувати платні послуги за своїми тарифами. Натомість, більшість суб’єктів приватної медичної практики позбавлені рівного доступу до ресурсів грантової і місцевої підтримки, що може ставити їх у нерівні конкурентні умови та актуалізує питання дотримання принципу балансу інтересів і справедливості при формуванні державної політики у сфері фінансування охорони здоров’я.
Медичне Право України