Місцями я в неї прям залипала: так сильно там все несеться.
Тут у нас вайбовий 1976 рік. Подружня пара їде по Канаді в домі на колесах, щоб потусить на Олімпійських іграх. Підбирають молодих автостопників, схожих на хіппі. Вирішують разом переночувати в лісовому кемпінгу, вечеряють. Аж тут раптово дізнаються, що ці автостопники в розшуку за вбивство.
А далі, як ви розумієте, буде йохохо і бамбалейо: трилер з домішком road movie і соціальною компонентою: небезпеки, трохи стрілянини, страшно, стрьомно, дуже спекотно, небезпечно і з усіма можливими гачками, які мотивують читати далі.
Книжка вийшла в оригіналі минулого року, але написана як ніби років 15 тому - коли ще не було прийнято видавати по простенькому трилеру щороку, забивши на атмосферу та прописування героїв. Тут атмосфера ще й яка: місцями ти прям лежиш посеред ночі в темному трейлері в лісі з озброєними чуваками і стрьомно зайвий раз дихнути.
Аби ще коректору заплатили побільше грошів, щоб він почистив приблизно 50-70 одруківок по всій книжці, було б краще.
"Автостоперів" Чеві Стівенс я взяла тупо через назву, бо сама маю десь до 50 тисяч км автостопного досвіду. Після такої книжки нікого підбирать на трасі канєшно не захочеться, але й культура ця, здається, вже загнулася
#непозбувний_відгук