Значить є у нас герой-лікар, який захоплюється живописом. І от він зустрічається з жінкою, яку кохає, але з якою певно розійдеться.
Вона роздягається, і він відчуває, що:
Це не просто жінка, яка засмучує його своїми словами, а й справжнє диво фізіології, чудове тіло, що містить у визначених шкірою межах ціле сузір'я органів.
А далі він вмочує палець у фарбу і починає малювати на її тілі органи: лівий шлуночок, серце, дугу аорти, печінку, селезінку, нирки.
Так він відчуває, що він вивернув її тіло фактично навиворіт. Потім вони в такому вигляді кохаються.
Не можу визначитися - це дуже поетичний розкішний момент, чи крінжа крінжова? 🤔