Перше, якщо ви впізнали себе в ролі "тієї єдиної, хто тягне все", варто чесно запитати себе, коли саме в житті ви навчились, що турбота про інших це умова того, щоб вас любили. Відповідь майже завжди веде в дитинство, задовго до теперішньої хвороби.
Друге, спроба розділити навантаження з іншими членами родини майже гарантовано зустріне спротив, і це не означає що ви робите щось не так. Це означає що ви намагаєтесь змінити систему, яка звикла існувати саме в такому дисбалансі.
Третє, вторинна вигода від ролі рятівниці не робить вас поганою людиною. Вона робить вас людиною, яка знайшла єдиний доступний спосіб відчувати контроль там, де контролю немає. Побачити цей механізм, не соромлячись його, вже перший крок до того, щоб дозволити собі просити про заміну без почуття провини.
Це не про те, щоб перестати піклуватися. Це про те, щоб піклування нарешті стало вибором, а не автоматичним, довічним вироком, винесеним ще в дитячій кімнаті.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️