Це коригувальний досвід, повільний і місцями нудний. Терапевт має витримати вашу яскравість без зависті і без вимоги відіграти її ще раз.
Спочатку ви його перевірятимете. Притухатимете, дивитимись, чи не образиться. Це нормально, це і є робота.
Паралельно розбирається внутрішній критик: чий це голос, чиї слова, у якому віці їх сказано і на що вони тоді були відповіддю.
І дозвольте собі посередність. Право бути достатньо добрим. Не геніальним, не безпомилковим. Просто людиною, яка щось робить і показує.
Скажу чесно: за тиждень це не минає. Може не минути повністю і за рік.
Навіть через роки перед публікацією може тремтіти рука і холонути долоні. Різниця в тому, що ви тиснете кнопку.
Відвага це не відсутність страху. Відвага це страх плюс дія!!!
І ще одне, без цукру. Коли ви почнете проявлятись, частина людей не зрадіє. Хтось зникне з вашого життя.
Це не помилка, це фільтр. Залишаться ті, хто бачить вас, а не вашу роль.
Тож повертаємось до руки над кнопкою.
Довгий видих. Стопи на підлозі. Серце, звісно, гупає, воно має право.
Натискаєте.
Ви ще живі. Подивіться на свої долоні: вони тремтять, але вони ваші.
Так починається те, що ви так довго відкладали ((
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️