Вторинна вигода не метафора з підручника. Це те, що я бачу постійно. Людина роками носить свою травму як медаль. "Мені було найгірше за всіх". "Ніхто не розуміє, що я пережила". І в цій позиції є свій солодкий прибуток: не треба брати відповідальність. Не треба вибирати. Не треба ризикувати. Бо жертва не зобов'язана діяти. Вона зобов'язана тільки страждати.
І тоді кабінет стає місцем, де можна легально поплакати про своє, отримати співчуття і піти далі нічого не міняти. Тиждень за тижнем. Рік за роком.
Терапевт, якому подобається тиснути, це помітить. І скаже. І вам це не сподобається.
Терапевт, який боїться вашої реакції, промовчить. І ви будете вдячні. І залишитесь там, де були.
Оберіть самі, що вам треба.
Що з цим робити, якщо ви впізнали себе в тексті?
Перше. Перестаньте соромитись бажання інтенсивності. Це не збочення і не залежність від драми. Це голод дитини, яку не бачили. Він законний. Він має право на існування.
Друге. Перевірте свій контракт. З терапевтом, з партнером, з подругою. Чи є у вас слово "стоп"? Чи його чують? Бо без цього слова будь-яка близькість перетворюється на чергове насильство, навіть з найкращими намірами.
Третє. Спитайте себе чесно, з чим ви йдете до тих, хто вас слухає. Щоб змінитись? Чи щоб отримати підтвердження, що змінюватись не обов'язково, бо ви і так уже настраждались?
Відповідь на це питання буде неприємною. Тому і питання правильне.
Четверте. Якщо ваш терапевт ніколи вас не дратував, ніколи не сказав того, від чого вам хотілось встати і піти, подумайте. Можливо, ви платите за масаж. Хороший, приємний, безпечний масаж психіки. Який не лікує нічого.
І останнє.
Я не обіцяю, що після цього тексту вам стане легше. Швидше за все, стане гірше. Бо ви побачите, скільки років просиділи в зручному болю, який нікуди не веде.
Це не привід кинути терапію. Це привід нарешті її почати.
І так, я тут щойно зізналась, що трохи садист від інтервенції. Мій супервізор це прочитає. Я знаю.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️