Мова, церква, історична пам'ять.

Мова, церква, історична пам'ять.

Окей.

Історична пам'ять — ми й так не зносимо пам'ятники Невідомому солдату. У нас досить здорово вийшло переосмислити, наприклад, пам'ятник Батьківщині-матері.

Так само можемо переосмислити і пам'ятники Невідомому солдату. Це ж пам'ятники людям, які загинули на війні. У більшості міст і сіл це пам'ятники людям, які там же й жили.

Мова — зараз європейці вимагають від нас змінити мовне законодавство, щоб воно відповідало європейському. Не сумнівайтеся, що за це проголосують. На тих самих умовах хай буде й російська. У нас величезні російськомовні міста, і люди там, повірте, більші патріоти, ніж будь-де. Бо саме ці міста бомблять щодня. Зрозуміло, що українська має бути мовою освіти, культури та науки. Так воно і є. Якщо люди хочуть собі говорити російською, хай говорять.

Церква — релігійні питання не вирішуються за рік, два, три, чотири. На це потрібні століття. Церква — це про поклоніння Богу, про віру, про любов, про добро до ближнього. У нас є ПЦУ, у нас є греко-католики, у нас багато протестантів. Якщо є з десяток людей, які хочуть ходити до російської православної церкви, — хай ходять. Головне — контролювати, щоб там говорили про Бога, а не про зраду Батьківщини. Думаю, держава на це здатна.

Знову ж таки, я розумію, що це складно. Але про це треба говорити.

Потрібен МИР.