Знаєте, що дає мені сили не впадати в апатію в ці дні? Відповідь неочевидна, але це мої поїздки на п

Знаєте, що дає мені сили не впадати в апатію в ці дні? Відповідь неочевидна, але це мої поїздки на передову та час, який я проводила в Покровську, Краматорську, Ізюмі.

Я бачила, як люди під час повітряних тривог продовжують працювати. Бачила кафе в підвалі, де ввечері куриш кальян, а зранку снідаєш авокадо-тостом. Бачила будинки, які складало навпіл, а поруч — квартири, де оренда коштує 1000 грн за добу.

Бачила місця, де ми зустрічалися з людьми, яких уже немає. Магазини та кафе, розбиті вщент. Бетонні укриття на зупинках, щоб захиститися під час повітряної тривоги, і звук винищувачів, від якого виступає холодний піт.

Ми зараз у Києві живемо дуже схожим життям на те, яке я бачила в Донецькій області. Люди адаптуються, міста перебудовуються під нові реалії життя. Той самий Харків, Одеса, Херсон, Запоріжжя, Суми, Нікополь, ще багато великих та маленьких міст роками живуть під постійними тривогами.

Важко зараз повірити, що до такого можливо адаптуватися.

Але можливо.

Єдиний і важливий момент, щоб ті інстанції, які відповідають за життя міста, теж встигали адаптуватися (ще на вчора), але то вже окремий пост.

Зараз про підтримку.