Знаєте, є таке цікаве відчуття, коли не спиш вночі і десь о 4 ранку виглядаєш з вікна, щоб подивитис

Знаєте, є таке цікаве відчуття, коли не спиш вночі і десь о 4 ранку виглядаєш з вікна, щоб подивитись чи хтось іще не спить. В будинках навпроти завжди світиться кілька вікон. Відчувається якийсь зв'язок.

Чомусь мене завжди тягнуло до світла, яке видніється на відстані. Будинки навпроти світилися ледь маленькими цятками. Це підштовхнуло поставити камеру на штатив і направити об'єктив саме в ту сторону. Коли я побачила картинку в камері, прийшлось задати собі питання: "як передати кадр так, щоб він відчувався як напівсон? як зробити свій образ примарним?". Хотілося створити нашарування кількох різних відчуттів: сонливість, зв'язок і присутність. Я мусила бути чесною з собою: цей кадр я роблю так, щоб він передавав ідею, а не здавався просто технічно досконалим і красивим. На той момент мені було все ще складно звикнути до цього підходу.

Я хотіла щоб подвійна експозиція в кадрі була зроблена власними зусиллями. Довелося так стояти по 30 секунд, щоб отримати буквально три вдалих кадри. Це не була запланована зйомка, я зробила все інтуїтивно. Відштовхувалась від переживань в моменті. Думаю, емоції при перегляді у всіх нас різні, але через кадр виникає той самий зв'язок.