Навчальний центр, це уособлення держави для тих кого мобілізували. Це відношення держави до того, кого вона "покликала" себе захищати. Це та цінність, яку держава виказує про кожного хто йде її захищати. Це відношення до людини, яка держава демонструє йому на початку його служби. І в більшості своїй, саме це формує в людині подальше відношення до служби і мотивацію.
Все складається з дрібниць. І саме тому в навчальний центрах нема дрібниць.
Коли ми кажемо, що аналізуємо і намагаємось контролювати (наскільки це можливо) рівень захворюваності в НЦ, це не просто задекларувати. Не просто купити кварцові лампи. Без вентиляції та просушки, це не працює.
Саме головне створити людині умови, коли вона сама зможе піклуватись про себе. В дрібницях. Бо це саме те чого людина позбавляється з перших часів служби. Свободи дій в піклуванні про своє здоров'я та стан.
Ми не можемо дати людям комфорт як удома. Але ми зобов'язані думати про мінімум, який потрібен людині.
І це насправді не дорого. Просто не треба красти за звичкою.
Сушилка в підземному приміщенні для проживанні, це мізер. Її просто треба зробити. Окремим від спального приміщенням.
Ми, мабуть, перші з НЦ, хто почав вимушено заходити під землю. І коли нам запропонували "стандартні" схеми бліндажів, нам прийшлось відмовитись. І постійно придумувати щось нове. Бо по іншому це не працює.
Коли робляться підземні споруди, треба робити їх як для себе. І продумувати так, як сам хотів би жити.
Треба просто думати і розуміти що тут будуть жити люди. А не викопати яму і аби як зашити дошкою.
Більшість бліндажів робилась вже з урахуванням "припуску" на сушарки. В самих перших, які гнали "швидко-припадочно", розширюємо можливі приміщення і додаємо вентканали.
151НЦ. Ми і є стандарти майбутнього НАТО.