Кажуть: «Ми самі маємо стати тими змінами, які хочемо бачити у світі».

Кажуть: «Ми самі маємо стати тими змінами, які хочемо бачити у світі».

Красиво звучить. Настільки красиво, що цю фразу давно можна друкувати на чашках, футболках і календарях поруч із «ніколи не здавайся». Але якщо прибрати красиву обгортку, думка там насправді доволі незручна.

Бо змін ми хочемо постійно.
Хочемо чесних політиків.
Відповідального суспільства.
Нормальних людей навколо.
Поваги одне до одного.
Щоб закон працював і бізнес не наїбував.
Щоб держава виконувала свої функції.
Щоб люди донатили в щоб не проходили повз чужу біду.
Щоб кожен нарешті почав відповідати за те, що робить.

Загалом хочемо жити серед нормальних людей. Є лише одна маленька незручність. Нормальними людьми весь цей час маємо бути ми. Не хтось. А саме Ми.

Бо дуже легко вимагати принциповості від інших і знаходити пояснення власним компромісам. Засуджувати корупцію - і дати комусь грошей, щоб швидше вирішити питання. Обурюватися безвідповідальністю - і самому не виконати обіцяне, бо ну так вийшло. Хотіти взаємоповаги - і принижувати того, хто нічим не може відповісти. Писати, що країні потрібні небайдужі люди - і пройти повз, бо цього разу нехай розбирається хтось інший. Не задонатити свої сто гривнів, бо що вони змінять Не втручатися, бо а мені більше всіх треба? Не починати, бо одна людина все одно нічого не змінить.

І ось тут найцікавіше. Бо світ навколо нас - це не якась окрема істота, яка одного ранку прокинеться хорошою.
Суспільство - це ми. З усіма нашими маленькими рішеннями, які здаються настільки незначними, що ними легко знехтувати. Можна не змінити країну, але можна не дати хабар. Можна виконати те, що пообіцяв. Можна не пройти повз. Можна допомогти там, де можеш. Можна сказати правду там, де простіше було збрехати. Можна не робити хуйню тільки тому, що всі так роблять. Можна перестати чекати, поки першим почне хтось інший.

Якось виходить, що ми постійно чекаємо якоїсь критичної маси нормальних людей. Тих, після яких нарешті щось зміниться. Але ця критична маса не виникає сама. Хтось має стати її першою одиницею.

І, мабуть, у цьому вся неприємність цієї красивої фрази. Вона не обіцяє, що якщо ти будеш хорошою людиною, світ обов’язково відповість тобі тим самим. Не відповість. Ти можеш чинити правильно і бачити навколо купу несправедливості. Можеш допомагати і зустрічати байдужість. Можеш бути чесним і спостерігати, як чудово живуть ті, хто на чесність поклав хуй.

Бути зміною - це не угода зі світом, Богом або кимось вищим. Це рішення про те, якою частиною всього цього будеш саме ти.

Можливо, ми ніколи не побачимо світ таким, яким хотіли б його бачити. Але це не скасовує одного дуже простого питання: сьогодні я був частиною проблеми - чи частиною тих змін, яких так голосно вимагаю від інших?

P.S. А яку зміну у світі ви найбільше хотіли б побачити - і що з цього вже намагаєтесь робити самі? (Зникнення країні помилки - то намбер ван, зрозуміло)

Саппорт | Мерч | Донат