Кажуть, великих проблем не буває.

Кажуть, великих проблем не буває. Бувають маленькі особистості.

Звучить, звісно, як цитата з пабліка успішного успіху від коуча всіх коучів. Особливо коли в тебе горить хата, банк хоче грошей, корч вирішив здохнути, начальник/командир - довбойоб, а десь неподалік русня вкотре намагається влаштувати тобі дострокову зустріч із Богом.

І дуже хочеться запитати: «Ну і де тут, блять, маленька особистість?»

Бо великі проблеми насправді бувають. Ще й які. Є речі, які можна виправити. А є ті, після яких життя назавжди ділиться на «до» і «після». Є втрати, які нічим не компенсуєш. Є біль, який не треба перемагати. Є обставини, сильніші за нас. Є питання, на які ніколи не буде нормальної відповіді.

Зараз нам життя приносить такий пиздець, що жодне позитивне мислення не зробить його менш пиздецевим. Тому справа, мабуть, зовсім не в тому, наскільки великою була проблема. І точно не в тому, наскільки красиво ти її подолав. Питання в тому, ким ти залишаєшся перед тим, що з тобою сталося.

Бо не кожну проблему можна вирішити. Не кожну втрату можна відпустити. Не після кожного падіння ти стаєш сильніше. Іноді ти стаєш втомленим. Злим. Розгубленим. Зі шрамами, яких раніше не було. А іноді взагалі не встаєш якийсь час.
І це теж життя.

Масштаб людини, мабуть, не визначається тим, наскільки легко вона переживає пиздець. І не тим, чи змогла вона швидко зібрати себе докупи. Він проявляється в тому, що людина робить із тією частиною життя, яке все ще залишилася в її руках.

Бо ми не обираємо більшість речей, які з нами трапляються. Не обираємо війну. Не обираємо втрати. Не обираємо чужі рішення. Не можемо контролювати весь світ, інших людей і майбутнє.

Але навіть посеред обставин, які ми не здатні змінити, все ще залишається маленький шматок території, де рішення тільки наше: Що зробити сьогодні? Кому подзвонити? Кого обійняти? За що продовжувати боротися? Що більше не тягнути на собі? Де попросити допомоги? Де сказати ні? А десь - просто дозволити собі прожити ще один день…

Можливо, саме це і є справжній масштаб особистості.

Не стати настільки великим і сильним, щоб із тобою ніколи не траплялося нічого страшного. Не перемогти все, що принесло життя. І навіть не обов’язково стати після цього кращою версією себе. А не дозволити тому страшному, що з тобою сталося, одного дня стати всім твоїм життям.

P.S. А що ви дізналися про себе, пройшовши через те, чого колись не уявляли, що зможете витримати?

Саппорт | Мерч | Донат