Сам факт перебування особи на тимчасово окупованій території та існування в таких умовах загальної небезпеки протиправного впливу з боку представників держави-агресора не є тотожними фізичному або психічному примусу в розумінні ст. 40 КК України – ККС ВС
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1 КК України за те, що він добровільно обійняв у незаконно створених органах влади посади «главы г. Балаклея Изюмского района Харьковской области» та «исполняющего обязанности начальника Балаклейского территориального управления военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области» і виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції щодо здійснення керівництва закріпленим за ним напрямом роботи. Крім того, обвинувачений вчинив добровільні дії, спрямовані на підтримку дій ворога, вдаючи оманливу, уявну видимість піклування й турботи держави-агресора, її прибічників стосовно населення окупованої території та життєзабезпечення її мешканців, вирішував питання «соціального захисту населення», «гуманітарної допомоги», «системи охорони здоров’я, освіти, культури». У касаційній скарзі захисник посилався на положення ст. 40 КК України і на те, що примус був зумовлений самим фактом окупації та загрозою можливих репресій у разі відмови від співпраці.
Детальніше