Іноді нам здається, що якщо ми любимо людей, то маємо хотіти бути поруч з ними постійно.

Іноді нам здається, що якщо ми любимо людей, то маємо хотіти бути поруч з ними постійно. Відповідати на повідомлення, підтримувати розмову, бути включеними в чужі справи. А бажання усамітнитися може викликати провину: «Може, я стала байдужою?», «Чому мені хочеться побути самій?»

Але потреба в особистому просторі не робить нас менш близькими до інших.

У кожної людини є свій внутрішній ритм. Нам потрібен час, коли ніхто нічого не запитує, не очікує відповіді й не потребує нашої уваги. Саме в такі моменти можна трохи видихнути, відчути власний стан, зрозуміти, чого хочеться насправді.

Особистий простір — це не обов’язково про самотність. Це про можливість залишатися в контакті з собою, навіть перебуваючи у стосунках з іншими.

Тому «мені потрібно побути самій» не завжди означає «я хочу віддалитися». Іноді це просто спосіб відновитися, повернути собі спокій і знову мати сили бути поруч.

Дозволяти собі таку паузу — не егоїзм. Це одна з форм турботи про себе 🙌