Ігри в бісер це був наш коронний фокус.

Ігри в бісер

це був наш коронний фокус.

ми розмахували руками,
нервово жестикулюючи,
балансуючи
на невидимому канаті.

коли ми зустрілися посередині,
ти вкладав бісер мені до рота,
заштовхував кінчиком язика,
зминаючи перепони вуст,
протискаючи у щілину
між передніми зубами.

поцілунки здавались гучнішими
за шум у вухах –
оплески натовпу
наших копій.

твої кулясті дрібні слова
замінили мені
сніданок
обід
і вечерю.

деякими давилася.
деякі розкушувала,
наче ікринки,
і ковтала їх маслянистий,
солонуватий сік.

це була моя забавка.

на терасах кафе,
засиджених голубами,
я пила з металевої трубочки
і стріляла із неї
сублімованими ідеями,
що клеїлися
до зворотного боку щік,
наче цукрові драже.

деякі були білі,
деякі зовсім прозорі,
очищені амілазою
від яскравої оболонки.

ти ухилявся,
кожного разу майстерніше.
тож більшість летіли повз
і лякали відвідувачів.
але кілька обов'язково
поціляли у скельця
твоїх окулярів.

у лівому
під косими кутами
досі світиться
тонка тріщина.

це була твоя гра у справжність.

ти заштовхував нас
у перший-ліпший під'їзд.
заповзав шершавими пальцями
під мереживо сукні,
безсоромно стискав,
дряпав кривими нігтями
мої груди i стегна
і заповнював моє тіло
порціями
нових
намистин.

на ранок
вони викочувалися
із вух на подушку
і висипалися із волосся,
коли я продирала розчіскою
візії-ковтуни,
які ти заплітав мені
тремтячими пальцями
напередодні.

коли ти ночував у мене
довше за тиждень,
твої слова розбухали,
темнішали,
втрачали форму
і впивались у шкіру
кліщами родимок.

а потім ти йшов,
не зачиняючи двері ззовні.

відповідав раз на вечір
сковано,
скупо,
наче скупник
у ломбарді за рогом,
що придбав за безцінь
подаровані тобою сережки.

бо моє тіло
не має жодного отвору,
у який не вмістилося б
нічого твого.

тоді кожне слово,
що викочувалося
з-під наших пальців,
западало в кишені повік,
наче прибиті віями
летючі комахи.

найпекучіші бубнявіли
на втомленому обличчі.
я їх вичавлювала,
і вони розтікалися
теплим,
блідо-рожевим.

це було моє хобі.

найкоштовніші бісерини
я збирала в кишеню куртки,
що носила тої весни
i навіть улітку.
восени
вони просочилися у проріху,
закотилися за підкладку
і калатали всередині,
доки міль не прогризла їм шлях.

взимку
я визбирувала їх
у пилявих нутрощах шафи
і нанизувала
на ниточку павутиння,
яку нині ношу на шиї,
як оберіг
від самої себе.

з першого дня відлиги
намисто коротшає –
підвальні мурахи прокинулися
і цуплять усе, що можна,
перев’язуючи сліди
вузликами і петлями.

ця нитка колись розірветься,
бо я маю імунітет
від удушення.
і наші останні слова
порозкочуються
і розтопчуться.

наші фокуси
забавки
ігри
хобі
стануть німим
короткометражним
фільмом.

якщо захочеш,
я надішлю тобі плівку
пташиною поштою.

а як не дійде –
приходь.
передивимось разом.
тільки прошу,
мовчки
і з увімкненим світлом.

P.S.
про всяк випадок
прихопи ножиці.
я пострижу тобі нігті.
охайно.
під корінь…

@alefandco

#алеф