|молитва|
Коли вже довкола пахне війною, —
писав поет, —
говори зі мною, хай навіть слова ці, —
мовчу, —
нічого не змінять.
І знову:
ми кажемо пошепки
щось
про любов — переважно
(абощо),
міцно... Читати далі →
Храм поезії (🖤)
@uapoetsзв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
1 414 підписників
Відкрити в Telegram Добрий день, мене звати Вікторія, я графічна дизайнерка, навчаюсь в Луцькому Національному Технічному Університеті, шукаю авторів, які були б не проти аби я проілюструвала збірку їхніх віршів(не дуже... Читати далі →
***
мені хочеться починати кожен текст
словом що позначає генерування мовних конструкцій:
каже пише розповідає запитує
я роблю над собою зусилля щоб змусити персонажів
ходити стріляти пити безслівно... Читати далі →
мені хочеться починати кожен текст
словом що позначає генерування мовних конструкцій:
каже пише розповідає запитує
я роблю над собою зусилля щоб змусити персонажів
ходити стріляти пити безслівно... Читати далі →
і коли він приходить, все залишається на своїх місцях:
її шкарпетки, незастелене ліжко під зеленню ковдри,
дивні розмови про катехізис і незнайдений цвях
на тілі Ісуса,
її зім'яті блокноти і пристрасть... Читати далі →
її шкарпетки, незастелене ліжко під зеленню ковдри,
дивні розмови про катехізис і незнайдений цвях
на тілі Ісуса,
її зім'яті блокноти і пристрасть... Читати далі →
Тікати від реальності у твої обійми,
це єдине, що залишилось в мене.
Пропадати крізь пальці квітами,
в серці посилитись паростками безсмертними.
Буденність вириває мене кігтями,
Дивиться на мене очима... Читати далі →
це єдине, що залишилось в мене.
Пропадати крізь пальці квітами,
в серці посилитись паростками безсмертними.
Буденність вириває мене кігтями,
Дивиться на мене очима... Читати далі →
Моє пташа, розхристане і босе,
Зневірилось. Розстебнуте нутро.
Злетів з віконниці міцний прогонич,
Пташа осердя вигризло й втекло.
Нездужало. Склювало сірий камінь,
Що замість хліба груди... Читати далі →
Зневірилось. Розстебнуте нутро.
Злетів з віконниці міцний прогонич,
Пташа осердя вигризло й втекло.
Нездужало. Склювало сірий камінь,
Що замість хліба груди... Читати далі →
1 фото
на річищах губ осілий попіл
хижею істотою стікає до підніжжя,
як Ґолум, що забув своє ім'я,
впивається прогнилими зубами
в незаймане гілля.
і вже тече живиця з краплями отрути –
скоріше б затвердіти... Читати далі →
хижею істотою стікає до підніжжя,
як Ґолум, що забув своє ім'я,
впивається прогнилими зубами
в незаймане гілля.
і вже тече живиця з краплями отрути –
скоріше б затвердіти... Читати далі →
весни стікають по склу незабудковоцвітно.
мертво лежать по кутках перетинчастокрилі.
у розчепірених іклах потрощених вікон
бачу своє відображення: я постаріла.
дім видихає золу і пливе проти вітру.
лиш... Читати далі →
мертво лежать по кутках перетинчастокрилі.
у розчепірених іклах потрощених вікон
бачу своє відображення: я постаріла.
дім видихає золу і пливе проти вітру.
лиш... Читати далі →