Як палити імена твоїх жінок
В такі ночі добре горять жіночі імена.
Чи доводилось бачити,
як старіють слова?
Надзвичайно красиво.
Спершу їх поглинає вогонь.
Від вогню імена стають сивими.
Кожна літера —... Читати далі →
Храм поезії (🖤)
@uapoetsзв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
1 401 підписник
Відкрити в Telegram Звуковидіння
Як вохрою крони займаються та не згорають,
І килим червоний висить виноградовим листям,
Мелодія горнеться вітром у шалик імлистий,
І з нею погордо долаєш осінні спіралі.
Та з чого зіткались... Читати далі →
Як вохрою крони займаються та не згорають,
І килим червоний висить виноградовим листям,
Мелодія горнеться вітром у шалик імлистий,
І з нею погордо долаєш осінні спіралі.
Та з чого зіткались... Читати далі →
тссссс
так вже не говори
переробляй своє сприйняття
будь свідомим
краще уточнюй і будь уважним
на помилки вже немає шансу
особливо такому, як ти
не слухай старого себе
відпускай
і все що пов’язано з тим,... Читати далі →
так вже не говори
переробляй своє сприйняття
будь свідомим
краще уточнюй і будь уважним
на помилки вже немає шансу
особливо такому, як ти
не слухай старого себе
відпускай
і все що пов’язано з тим,... Читати далі →
слабкість — це те, що можна пробачити,
якщо не собі
сльози — це те, що потрібно дозволити,
але не сьогодні
на сьогодні у списку ще дванадцять справ,
якщо не встигну, батько зречеться мене,
моє ім’я... Читати далі →
якщо не собі
сльози — це те, що потрібно дозволити,
але не сьогодні
на сьогодні у списку ще дванадцять справ,
якщо не встигну, батько зречеться мене,
моє ім’я... Читати далі →
весни стікають по склу незабудковоцвітно.
мертво лежать по кутках перетинчастокрилі.
у розчепірених іклах потрощених вікон
бачу своє відображення: я постаріла.
дім видихає золу і пливе проти вітру.
лиш... Читати далі →
мертво лежать по кутках перетинчастокрилі.
у розчепірених іклах потрощених вікон
бачу своє відображення: я постаріла.
дім видихає золу і пливе проти вітру.
лиш... Читати далі →
«Одеса. 01.09.2026»
Місто хотіло проститися з літом — не встигло.
Вечір серпневий умить спопелився — померк.
Гуркіт і темрява склали баладу про смерть,
Тишу прогнали, а спокою винесли вирок.
Музика... Читати далі →
Місто хотіло проститися з літом — не встигло.
Вечір серпневий умить спопелився — померк.
Гуркіт і темрява склали баладу про смерть,
Тишу прогнали, а спокою винесли вирок.
Музика... Читати далі →
Грає кохання майстерно у хованки,
Часом стихає, щоб потім штормити.
А пелехатими хмарами миті
Небо штрихами надії наповнюють.
Як доведеться стикнутись орбітами
З тим, хто буденності дасть... Читати далі →
Часом стихає, щоб потім штормити.
А пелехатими хмарами миті
Небо штрихами надії наповнюють.
Як доведеться стикнутись орбітами
З тим, хто буденності дасть... Читати далі →
▪️луна▪️
Приходиш додому,
ключі — на краю столу.
Не впізнаєш себе в дзеркалі, з якого
дивився на себе вранці.
За день, за тривоги
нарощуєш навколо
кірку від стресу, її наморожуєш —
щоб не пробило осколком... Читати далі →
Приходиш додому,
ключі — на краю столу.
Не впізнаєш себе в дзеркалі, з якого
дивився на себе вранці.
За день, за тривоги
нарощуєш навколо
кірку від стресу, її наморожуєш —
щоб не пробило осколком... Читати далі →