І знов зачинають тихо дрімати.

І знов зачинають тихо дрімати. Мовчазна ніч загортає їх чорното шатою: до знемоги стомлює. Кріпляться нічліжани, а очі самі злипаються. Повна байдужість забирає їх у свою владу. Одна тільки твереза думка: «Аби як зберегти своє останнє добро!» — міцно гострим цвяхом сидить у їх голові і не дає спокою, проганяє сон.

І вухо ловить найменший шелест.

— Степане, чуєш?—питає враз Максим.

— Га?.. А хіба що?..

І знов тиша. Мовчить ніч. Але не віриться в її мовчанку...

✍️📚 Клим Поліщук «Жертва», 1922

Уривочок з жорстокого оповідання Поліщука про випадкову жертву у нічному степу. Але мені дуже подобається, як автор показав недовіру до ночі — знайоме нам всім відчуття.

👩‍🎨🎨 Микола Сергеєв «Ніч у степу», 1889

Одна з моїх улюблених робіт харківського академіка живопису. Можна було б подумати, що подорожні спокійно відпочивають, але яке небо! Воно не дає у це повірити.