Люблю.

Люблю. Покинуто, самітно.
А вже поля мої пусті;
У парку клени золоті,
І осінь віє непривітно.

Люблю, люблю. Ходжу без цілі.
Щось жалібно шепоче гай
І ронить листя. Листя миле,
Прощай, прощай.

✍️📚 Володимир Свідзінський, 1922

Осінь — пора Свідзінського, оце тихе прощання з листям і любов, якій немає виходу. Зловив себе на тому, що цей коротенький вірш — це найточніша анотація книжки «Привиди» Дністрового.

Це вірш з першої збірки поета «Ліричні поезії», рецензії на яку одразу після виходу публікували Іван Дніпровський і Валер’ян Поліщук.

👩‍🎨🎨 Костянтин Крижицький «Осінь», 1901

Життя академіка Крижицького закінчилося трагічно — у 1911 році він написав картину «Повіяло весною» для лондонської виставки і мав з нею шалений успіх. Але раптом його почала цькувати бульварна преса, звинувативши у плагіаті — знайшлася раніша картина з аналогічним краєвидом авторства Якова Броваря. Пішли чутки і звинувачення.

Згодом виявилося, що обидві картини написані з одного фото, яке було у вільному доступі, і яке навіть міг зробити сам Крижицький. Але художник не витримав напруги і наклав на себе руки, у передсмертній записці написавши, що втомився доводити свою правоту.

Цю картину, а також ще одну цікаву пару, Крижицького і Мунка, покажу у коментарі. 👇