А до неї — така поезія Володимира Свідзінського зі збірки 1922 року, що трохи повертає нас до оптимізму:
Тече берізка
Тремтячим блиском,
За буйним вітром
Простягши гілля;
Могучі клени
Свій шум зелений
Бурхливо клонять
На свіже зілля.
А буйне збіжжя
Аж до обніжжя
Горбів далеких
Кипить розливно,
І все, здається,
Біжить, сміється
У слід блакитний
За днем поривним.
🍂 Нехай все біжить і сміється.