Наскільки я можу судити, вона називається «Просвітителі», 1967 рік. І я тут бачу суспільство, де високі ідеали стоять і дивляться на те, як натовп загрозливо напирає на дієву меншість, загнану в рамки процесу.
☝️ Але! Аби вам не було дуже сумно, доповнити картину я бажаю віршем Юрка Позаяка. Це 1990 рік, він пасує сьогоденню і має надихаючий фінал. Прочитайте:
Якщо чоловікові зрубати голову,
то це гарантований
Труп. Зрубав, і можеш іти спокійно —
воно саме
собі посіпається й затихне.
Із націями зовсім інша
річ. Голову рубонув — воно впало,
смикається…
Здається, все в порядку.
Але це не так. Тут тільки
Відвернувся, а з неї нова голова виперла,
і починай
все з початку.
Тут треба вже як голову відхайдекав,
то сиди і не відходь,
а як тільки нова почала зав’язуватись,
одразу й гати. Проте й тут не все просто.
Буває, відрубають голову і сидять біля шиї, ждуть.
Та голова в нації така штука,
що може звідки хоч
Вирости, навіть із дупи.
І тоді пиши пропало,
все знову починати треба.
Недавно я бачив таку націю.
Вона йшла вулицею,
уся смикаючись і тіпаючись,
незграбно переставляючи тим,
що, здається, колись було руками,
а тепер ставало ногами,
хапаючись за стіни тим,
що раніш було ногами,
а тепер ставало руками.
Голова в неї була ще зовсім свіжа,
майже без волосся,
на іще затверділому тім’ї наївно
билася жила.
Обличчя її було невимовно щасливе
і все світилося радістю перших самостійних кроків.
💪 Тримаймося і підтримуймо збройні сили!