— З тобою все гаразд? — запитав він із тихим сміхом, спершись об одвірок. Одна рука була піднята, прес виставлений напоказ, а на обличчі грала гріховна усмішка.
Я різко підвела погляд, усвідомивши, що мене спіймали на тому, як я витріщаюся.
— Зі мною все гаразд? Звісно, гаразд. А чому має бути інакше? Це з тобою все гаразд? У тебе хвора дитина. Я лише сусідка, яка відпочивала вдома. У мене все добре. Ні. Чудово.
Боже, будь ласка, зупини це.
[...]
Його гарячий погляд ковзав униз моїм тілом, і відчувати його на собі було нестерпно. Мені треба було забиратися звідси. Я почала повертатися, але ногою не потрапила на сходинку, і все далі відбувалося ніби в уповільненій зйомці.
Я спробувала втримати рівновагу, але було запізно. Розкинула руки, намагаючись пом’якшити падіння, та буквально влетіла в його кущі, а тоді перекотилася на переднє подвір’я.
Якомога менш граційно.
#цитати_Серцебиття_Харта Лаура Павлов