з 22-ї пісні Гомерової »Іліяди« в перекладі Миколи Аркаса—
І коли, йдучи назустріч, зовсім близько вже зійшлися,—
Першим став тоді гукати Гектор, вождь сяйношоломний:
«Не тікатиму вже більше, сину славного Пелея, Як до цього все тікав я, тричі довкола оббігши
Стіни цього велеміста, міста славного Пріама, Як тікав я, боячися стрінути твій бурний напад;
Навпаки! Тепер вже серде битися з тобою кличе,
Битимуся до загину чи, тебе підтявши, скину.
Та раніш богів прикличмо, хай вони свідками будуть:
Кращі ж то свідки присяг всіх й охоронці договорів.
Якщо Зевс мене звеличить й дасть тепер тебе убити;
Мертвого не знечещу я, зброю лиш візьму славетну,
Самого ж тебе, Ахілле, мертвого віддам Ахайцям;
А коли не ти, я згину — так й зі мною поведися!»
Й, грізно глянувши на нього, мовив Ахіллес бистрезний:
«Гекторе, проклятий враже, ти мені про вгоду кажеш?!
Лев з людиною ніколи щиро не договориться,
Із вівцею вовк ніколи згодливо не подружиться, Вічно люто ворогують, бʼються, повсякчас гризуться,-
То й між нами неможлива щира приязнь та угода,
Мусить з нас хтось тут упасти, мусить напоїти кровʼю
Воювателя Арея,
престрашного щитоносця.
Нуж, напруж свої всі сили, покажи свій хист лицарський, Во сьогодні, як ніколи, варт тобі моторним бути, Вездоганним списоборцем та бойцем спритним, відважним,
Не втечеш тедер вже з поля, бо Паллада Атенайська
Вбʼє тебе моїм ощепом і розплатишся за все ти, й за моїх миленьких друзів, котрих ти побив ратищем!»
Так сказав і замахнувся, кинув спис свій довготівний,
Але Гектор вчас одскочив, спостеріг ощен летючий,
До землі припав всім тілом й понад ним блиснуло остя Й занизалося у землю; і Паллада Атеная Вирвала його негайно й знов вручила Ахіллею, І було її невидно Гекторові-отаману, І гукнув тоді він гучно до Пелеевого сина:
«Не поцілив, промахнувся, богорівний Пелеенку!
Не передбачав ти, видко, судженої Дієм долі,
Не передбачав, славуто, хоч й пишався, що дізнався.
Прелукавим красномовством хтів мене ти залякати,
Хтів, щоб я від переляку стратив силу та відвагу.
Не подумаю втікати!!! Не загониш списа в спину,
А, як бог тобі поможе, - заженеш його у груди, Отоді, коли грудьми я
проти тебе розженуся.
Але стережись, герое, і моеї міді-зброї;
Ох, коли б клюзі списовій впитися твоею кровʼю!
Легше б стало битись Тройцям серед поля бойового.
Якби ти, погубо їхня, мертвим впав у лютій січі!»
Так сказав і замахнувся, жинув спис свій довготінний Й, кинувши, не промахнувся, - в Ахіллеїв щит поцілив,
В саму осередь щитовну, але щит одбив далеко
Гостре Гекторове жало; і обуривсь страшно Гектор, Бачучи, що даром кинув ощеп свій меткий в привідцю І, похнюпившись, спинився і душею зажурився, -
Іншого ж не мав ощепу, й білощитному Дейфобу
Став преголосно кричати, довгий спис його прохати;
Але був далеко лицар, не почув його гукання.
І збагнув про те вождь Гектор, і до себе так промовив: