Погана демографія не проблема? Публікація Нобелівський лауреата.

Погана демографія не проблема? Публікація Нобелівський лауреата. Порятунок для України?

Хочу почати цей пост із розрахунків, які трішки змінюють уявлення про майбутнє і про які часто забувають.

Багато хто знає, що для того, аби покоління відтворювалося повністю, народжуваність має бути 2,1 дитини на жінку. Однак мало хто знає, що при 0,75, як у Південній Кореї, кожне наступне покоління становить лише 37% попереднього, і через сто років такої народжуваності дітей народжуватиметься ~3,5% від нинішньої кількості. Саме населення скорочується повільніше, бо старші покоління ще живуть, але в такій країні, як Корея чи Україна, за сто років його лишилося б ~10% від поточної кількості.

Падіння народжуваності запускає простий механізм, який прямо зачіпає економіку. А саме, спочатку населення старіє, потім кількість працівників меншає, і економіка сповільнюється. Цей ланцюжок згадується й у звітах МВФ, і його поділяє мейнстрімна наука.

Однак улітку нобелівський лауреат Дарон Аджемоглу та колеги опублікували статтю «Baby Busts and Growth Booms», яка цей ланцюжок намагається перевірити на даних. Світовий загальний коефіцієнт народжуваності (народжень на 100 осіб на рік, це не діти на жінку) впав із 3,78 у 1950 році до 1,71 у 2025-му, тож за 70 років ніби є на що подивитися.

У вибірці зі 107 країн нижча народжуваність 1950 року супроводжується вищим зростанням ВВП на одного дорослого працездатного віку в 1970–2020 роках. Усередині США, по 722 локальних ринках праці (commuting zones), нижча народжуваність 1940 року передбачає швидше зростання зарплат. При цьому сукупний ВВП у країнах з нижчою народжуваністю не зменшився, і сукупні заробітки в американських регіонах теж. Менша робоча сила виробила стільки ж, скільки виробила б більша.

Пояснення автори беруть із теорії спрямованих технологічних змін, яку Аджемоглу розробляє з кінця 1990-х. Коли молодих працівників бракує, підприємства переспрямовують ресурси на створення або пошук нових технології, що можуть компенсувати втрачену працю.
Проте, самі автори не заперечують очевидного. Коли працівників меншає, країна виробляє менше товарів і послуг, і в статті порахували, скільки саме втрачає економіка через менші покоління. Якби на цьому все закінчилося, ВВП відчутно впав би. Але за ті самі десятиліття в цих країнах з низькою народжуваністю виросла продуктивність, тобто один працівник із кращою технікою став виробляти більше, ніж раніше. Цього приросту вистачило, щоб компенсувати втрату працівників.

На перший погляд стаття Аджемоглу створює фурор, бо перевертає наші уявлення про вплив демографії на економіку. Однак це лише на перший погляд, бо дискусія, яку вона викликала, не на користь «відкриття».

Хесус Фернандес-Вільяверде з Пенсильванського університету зазначив (критиків у Аджемоглу багато), що нинішній обвал народжуваності не має прецеденту, і 70 років даних не містять нічого схожого на сьогоднішні показники. Ключова залежність у статті побудована на народжуваності 1950 року, а вона мало що каже про сьогодення, бо кумулятивні ефекти тут нелінійні. Саме звідси та лякаюча арифметика, з якої я почав цей пост. У регресії 1,56 і 0,75 проходять однаково, як «низька народжуваність», хоча різниця між ними за століття одинадцятикратна. Вільяверде додає ще одне, що спостереження з найнижчою народжуваністю у вибірці походять із країн, які приймали мігрантів, тож нестачу рук там частково закривали приїжджі, а це вже не ефект народжуваності як такої.

Що це означає для України? 10 мільйонів наприкінці століття, які ООН подає як негативний сценарій, насправді радше оптимістичний, бо ООН відштовхується від чисельності населення, якої в Україні вже немає, і закладає швидке повернення біженців (+ народжуваність менше 1).

До слова, наш експорт здебільшого сировинний, а еліти рентоорієнтовні, тож очікувати буму вітчизняних інновацій абсурдно. Як припущення, але техніку еліти могли б завезти із Заходу, і механізм Аджемоглу може частково спрацювати, але вони у разі потреби радше завезуть іноземну робочу силу а це означає, що дорогої праці, з якої починається автоматизація, в Україні не буде.