Я пройшла цілий шлях... і до карт Таро ходила розкладати, і через психологію намагалася збагнути: та що ж мене так тримає в тому наймі?
Чому я не роблю цей «рішучий крок»?
А потім я просто відстала від себе. Взагалівідстала
Цього літа я вперше по-справжньому розслабилася і почала слухати себе.
Я дуже плідно працювала з контентом, стабільно вела Інсту, повністю ввійшла в онлайн, проводила консультації, активно доповнювала свої навчання інструментами штучного інтелекту... Все йшло ідеально.
І раптом у середині серпня я спіймала себе на дивному відчутті суму..
Я фізично відчула, як сумую за живими людьми. Мені потрібні їхні очі, їхні живі емоції , і не через екран монітора чи зум, а прямо один на один.
І тут мене осяяло: а чому ми взагалі вирішили, що найм або офлайн-робота це щось погане або не таке як у багатьох ?
Звідки це тавро: «Ти просто боїшся піти»?
Зізнаюся, я довго жила з цією нав'язаною думкою.
Мені раніше було якось ніби соромно або боязко нагадати в блозі, що я викладаю, що я паралельно в наймі.
Бо зараз же довкола так хайпово й модно показувати свою «абсолютну незалежність», писати про успішний успіх, шалені заробітки та вільний графік.
Ніби показувати варто лише тріумф, а все інше винести за дужки.
Подивіться навколо скільки зараз вигорання, скільки прихованих депресій саме через цей тиск.
Люди банально бояться ділитися своєю реальністю, бо вона не дотягує до успішних стандартів соцмереж.
Вони заштовхують свої справжні бажання глибше, аби просто відповідати картинці.
Але за цим фоновим шумом стає майже неможливо почути: а як зручно й комфортно самій людині? Як хоче і вирішила саме вона?
✔️Мій висновок дуже простий.
Так, я поєдную офлайн та онлайн.
І це мій СВІДОМИЙ вибір, а не страх.
Свобода для мене це не про те, щоб гордо звільнитися з найму і опинитись в чотирьох стінах перед ноутбуком, бо так роблять багато експертів.
Свобода це дозвіл собі жити так, як відчуваєш саме ти.
📍Відчуваєш тут і зараз
Якщо для мене живі очі це джерело енергії, то це і є мій шлях.
Я знаю, що серед моїх читачів є ті, кого теж тихо тривожить ця чужа бездоганна картинка в соцмережах.
Коли дивишся на чийсь ідеальний запуск чи життя мрії, відчуваєш, що в тебе все зовсім по-іншому, і від цього всередині росте тиснуча провина: «мабуть, зі мною щось не те, якщо я не можу так само».
Якщо ви зараз це відчуваєте то видихніть. З вами все так.
якщо захочете поділитись, запрошую в коментарі на "пагаваріть" чи буває у вас таке відчуття тривоги від чужого «ідеального» контенту?