Рік тому я думав, що вся справа в ідеальному промпті.

Рік тому я думав, що вся справа в ідеальному промпті.

Сідав і вилизував його.

Хук, проблема, рішення, приклад, CTA.
Тон практичний.
Довжина 1200 символів.
Без води і довгих тире

І щоразу отримував гладку відповідь, у якій не було мене.

Зараз пишу інакше.

Точніше, я майже не пишу промпт.

Я закидаю Claude свої файли: як я думаю, як говорю,
що вважаю нормальним текстом, а що ні.

А далі, замість «зроби», пишу:

«Спершу прочитай усе. Не починай. Постав мені запитання.»

Звучить дрібно.

Але це перевернуло весь підхід.

Бо ідеального промпту не існує.

Є контекст, який модель має про тебе.
І є діалог, у якому ви разом доходите до результату.

Перший варіант майже ніколи не фінальний.

І це нормально.

Я не хочу, щоб Claude вгадував.
Хочу, щоб він питав.

Раніше я оптимізував один постріл.
Тепер будую систему, яка робить кожен наступний кращим.

Це той самий принцип, через який я 18 років будую біздев в агенціях.

Не «закрий цю угоду», а «побудуй систему, яка закриває угоди без тебе».

Інструмент змінився.
А урок ні.

А ви досі шукаєте ідеальний промт?
Чи вже будуєте свій контекст?