Все сидів і думав, що б такого про Bonobo нового написати.

Все сидів і думав, що б такого про Bonobo нового написати. Distance In Static — типовий альбом Саймона Гріна. Оркестрований world music накладено на мідтемпо біти. Є горстка гостей, чия участь — головний хайлайт релізу. Все це відбувається вже втретє і слухати ще одне повторення взагалі не цікаво.

Migration, як на мене, був піковим у Bonobo. Добре підібрані фіти, вдалі хукові ідеї на інструментальному матеріалі. Все, що було після — бліда копія, в якій іноді зʼявлявся спалах зацікавленості. Наприклад, трек з Джорданом Ракаєм на Fragments. Все решта — нуль винахідливості, ті самі сльозливо драматичні скрипки, ті самі фонові цимбали, та сама тоскна медитативність ембіента.

Єдине, що дійсно вдалося Гріну — це назва. В Distance In Static він ще міцніше вкоріняється і не планує рухатися з місця, яке зайняв. Happy for you, але я почимчикую далі.

https://www.youtube.com/watch?v=Jvzd-35w6pM