Від початку року я прочитала 105 книжок, кожна пʼята — написана українським автором або українською

Від початку року я прочитала 105 книжок, кожна пʼята — написана українським автором або українською авторкою.

І більшість із цих людей є моїми підписниками або просто заходять в гості, щоб глянути, як просувається читання їхньої книжки.

І я їх боюсь 🙂

Нє, ну загалом вони не страшні. Дехто просто тихенько підглядає за процесом, з деким у нас уже сформувались свої фішки (здебільшого вони передбачають кущі та відсутність трусів, але ми зараз не про це).

Але писати відгуки на їхні книжки страшно, бо знаєш, що людина, яка вклала десятки чи сотні годин у те, щоб написати цей текст, зараз сяде і прочитає, шо ти там накалякала.

І мені не хочеться нікого образити.
Не в сенсі «ой, ну книжка, може, і хуйня, але напишу шось гарне, шоб людина не образилась чи, не дай Боже, не почала мені відповідати». Скоріше в сенсі «хочеться написати про все так, щоб людині якнайменше боліло, навіть якщо мені не сподобалось щось в тому, що вона створила».

Бо я думаю, що якою б пропрацьованою людина не була, чути критику завжди неприємно. Більше чи менше, але неприємно. Особливо коли критикують те, у що ти вклав стільки часу, сил і, мабуть, частинку себе.

Якби я написала книжку, я б вмерла в перший же день, як вона вийшла в люди. Без жартів. Мені іноді достатньо одного напівнеприємного коментаря під дописом, щоб потім пів дня прокручувати його в голові, а тут ціла книжка, яку можуть прочитати тисячі людей і кожен з них матиме про неї власну (іноді — нікому не всрату) думку. Високочутливою людиною бути паскудно 😔

Тому я завжди намагаюсь писати відгуки екологічно — говорити і про плюси, і про мінуси, розділяти речі, які можна оцінити трохи обʼєктивніше (наприклад, коли у фіналі все відбувається зі швидкістю світла, всі конфлікти розвʼязуються на останніх трьох сторінках і залишається відчуття незавершеності), і ті, які стосуються виключно мого сприйняття. Бо якщо я не розчулилась на моменті, який (як я розумію) мав би бути зворушливим, це не означає автоматично, що автор просто погано його написав — може, мій емоційний діапазон на рівні черствого сухаря? Дуже може бути, між іншим 🐈

І наче все просто, так?

Але потім я сідаю писати відгук на книжку людини, яка на мене підписана, і починаю думати, чи достатньо зрозуміло аргументувала свою оцінку і пояснила свої думки, чи не звучить якесь речення надто різко, чи не створюється враження, що я засираю всю книжку через кілька моментів, які мені не зайшли.

Мабуть, найбільша складність для мене в тому, що я одночасно хочу бути чесною перед людьми, які читають мої відгуки, і ніжною до людей, які написали ці книжки. І жодним із цих бажань поступатися не хочеться (мені шо, разорваца?).

Це я до чого?
Хочу подякувати підписникам, які читають мої кілометрові відгуки, і авторам, які після цих відгуків не роблять мою ляльку вуду і не насилають срачку.

Я справді стараюсь 😕
Амінь.