У грудні Ель Чоло може відсвяткувати 15 років на чолі Атлетико. У топах в новітню еру довше тренували хіба Фергюсон (27) та Венгер (22).
"Вважаю, клуб з 2011 року змінився більше, ніж я. Він виріс завдяки величезній роботі Хіль Маріна, Сересо, всіх гравців.
Себе оцінювати складно. Мені здається, що мої пристрасть, підхід не змінилися. Звісно, треба переосмислювати, міняти себе, інакше так довго на одному місці не затриматися. І адаптуватися до нових гравців теж.
Крім того, у перші 3-4 сезони я не відчував тягаря, який є зараз. Я був вільним, розслабленим, щасливим після кожного матчу. В ту пору перемога була радістю, а зараз це полегшення. Ми вивели клуб на рівень, де очікування вищі, а відповідальність величезна. Просто гарного сезону вже мало.
Минулого сезону ми дійшли до півфіналу ЛЧ і фіналу Кубка короля. Куди краще? Тільки виграти їх. Можу вас запевнити, впоратися з нинішніми очікуваннями нелегко".
Сімеоне не лише тренує Атлетико майже 15 років, але й виступав за нього як гравець у 1994-97 та 2003-04. Не дивно, що вони ніби зрослися.
"Є якісь цінності в клубі, які я ототожнюю з собою - це наполеглива праця, скромність, повага, послідовність, старанність.
Ми - клуб, що постійно конкурує з двома наддержавами. Їм досить однієї дії від Мбаппе чи Ямаля, щоб перемогти, а про нас так не скажеш. В Атлетико треба бути готовому на 110%, а не 100%, бо Реал і Барса рідко бувають не в формі одночасно. Так що робота над собою і скромність, бо ті, хто нижче нас, наполегливо працюють, щоб нас посунути".
Збоку видається, що постаріла версія Сімеоне менш емоційна за тренера, який очолював фіналістів ЛЧ у 2014-му та 2016-му.
"Я хотів би бути спокійнішим, ніж здаюся. І хоча цього не видно, я над цим працюю. Зараз коли я у грі, то за 200 метрів може вибухнути бомба, а я її не почую - настільки я сконцентрований на полі. Отак я переживаю матчі. І я б дуже хотів стати схожим на тих тренерів, які переглядають матчі спокійно, сидячи на лаві".
1/2