Як «Свічки догоріли» повернули письменника, якого його країна майже стерла з літератури У 1942-му Ша

Як «Свічки догоріли» повернули письменника, якого його країна майже стерла з літератури

У 1942-му Шандор Мараї випустив роман про двох старих чоловіків, які зустрічаються після сорока одного року мовчання, щоб нарешті повернутися до того, що колись зруйнувало їхню дружбу.

Потім приблизно те саме сталося із самим романом.

«Свічки догоріли» на десятиліття зникли з літературного життя — і повернулися вже тоді, коли автора не було серед живих.

У 1930-х Мараї був одним із найвідоміших угорських прозаїків. Він писав романи, есеї, п'єси, працював журналістом і був частиною тієї центральноєвропейської культури, світ якої невдовзі почне розвалюватися. Мараї був противником фашизму, пережив Другу світову, але після встановлення в Угорщині комуністичного режиму опинився в конфлікті вже з новою владою. У 1948 році він залишив країну — спочатку жив в Італії, потім у США.

Разом із письменником з угорського культурного життя фактично зникли і його книжки. Їх не перевидавали, ім'я автора десятиліттями майже не звучало. Для письменника, який уже мав на батьківщині велику репутацію, це означало дивний вид існування: він продовжував писати угорською для аудиторії, до якої майже не мав доступу.

У щоденнику 1949 року Мараї написав, що світ не потребує угорської літератури. На батьківщині, вважав він, нормальне літературне життя знищене, за кордоном перед ним стояв інший вибір — або пристосовуватися до чужого смаку, або писати у своєрідну порожнечу. Він обрав друге.

«Свічки догоріли» тим часом залишалися романом 1942 року про світ, який теж уже майже зник. У карпатському замку старий генерал Генрік чекає на Конрада — найближчого друга юності, якого не бачив сорок один рік. Колись між ними сталися зрада, мовчання і жінка. Тепер вони сідають за вечерю й намагаються зрозуміти, що насправді відбулося десятиліття тому.

Це майже весь сюжет. Але його сила в очікуванні: люди можуть прожити ціле життя, змінити країни, постаріти — і все одно залишитися прив'язаними до однієї незавершеної розмови.

Сам Мараї до своєї незавершеної розмови з Угорщиною повернутися не встиг.

Наприкінці життя він мешкав у Сан-Дієґо. За кілька років померли його дружина й прийомний син, здоров'я самого письменника погіршувалося. У лютому 1989 року, у 88 років, Мараї наклав на себе руки. До падіння Берлінського муру залишалося менше дев'яти місяців. До перших вільних парламентських виборів у посткомуністичній Угорщині — трохи більше року.

І саме після його смерті почалося повернення.

У 1990 році в Угорщині знову почали видавати його тексти. «Свічки догоріли» поступово вийшли за межі країни. Особливо важливим став кінець 1990-х: роман потрапив до італійського видавця й 1998 року був перевиданий в Італії. Там книжка, написана понад пів століття тому автором, який уже дев'ять років був мертвий, продалася приблизно чвертю мільйона примірників. Потім прийшов великий успіх у Німеччині. Англійською роман вийшов 2001 року — майже через шістдесят років після угорської публікації.

Видавці почали повертати й інші книжки Мараї. Письменник, який наприкінці життя міг здаватися автором зниклого світу для зниклої аудиторії, раптом став одним із великих заново відкритих голосів Центральної Європи.

«Свічки догоріли» — роман про те, що час не обов'язково закриває незавершені історії. Генрік і Конрад можуть не бачитися сорок один рік, але їхня розмова все одно чекає. Минуле не зникає тільки тому, що про нього довго мовчать.

Із книжкою сталося те саме.

Політичний режим зміг прибрати Мараї з полиць, змусити його залишити країну й перетворити відомого письменника на майже невидимого для кількох поколінь читачів. Але не зміг зробити одну річ — змусити перестати існувати вже написаний роман.

in book we trust