А лютити дорослу можна, лютити немовля не можна навіть всередині себе, бо немає на кого. Мама пішла, її не вкусиш і не накричиш. Тому агресія повертається назад і потрапляє в зуби, в нігті, в шкіру, в нескінченне гризіння.
Тож коли людина відгризає ніготь до м'яса, це далеко не завжди про нерви. Часто це старий голод і стара лють, які нікуди не мають права піти, окрім як у власне тіло.
І тепер найважче. Така людина дуже погано вміє брати, коли їй дають.
Хтось нарешті тепло обіймає її, а вона ніяковіє і відсторонюється. Або навпаки: вчіплюється так, що партнер задихається. Або перевіряє, провокує, штовхає, бо чекає, що зараз знову заберуть.
У ній живуть одночасно два голоси. Один кричить "тримай мене". Другий відповідає "не підпускай, бо болітиме знову".
І ось тут стається пастка, у яку потрапляють майже всі. Людина несвідомо вимагає від партнера бути тією грудьми, якої не було. Безкінечно, без перерви, без права втомитись. Жоден дорослий цього не витримає.
Що з цим робити? Без казок.
Перше, обстеження. Феритин, гемоглобін, цинк, інше за призначенням лікаря. Якщо дефіцит є, його треба закрити, інакше всі розмови про мамині груди будуть розмовами в порожній кімнаті.
Друге, перестаньте воювати зі своїм ротом. Забороняти собі ніби розумно, але це як забрати у дитини заєць і сказати "будь дорослою". Нервова система просто перекинеться на іншу звичку: цигарки, солодке вночі, шкіра на пальцях.
Краще давайте ротові безпечні способи заспокоєння. Повільні ковтки теплого напою. Тихе наспівування, мугикання, воно напряму працює з блукаючим нервом. Щось м'яке й тепле в руках.
І перш ніж рука поїде до рота, спробуйте на секунду зупинитись і назвати, що зараз у вас відбувається. Тривога? Образа? Самотність? Саме називання знижує напругу в нервовій системі, це підтверджено і в клінічній практиці, і в дослідженнях.
Третє, і найважливіше, терапія, але не така, де ви годинами аналізуєте мамині помилки. У роботі з ранніми втратами лікує не розмова про минуле, а нові стосунки в теперішньому.
Терапевт, який стабільний. Який не зникає, не обривається, не мстить за вашу жадібність і вашу лють. Який витримує, коли ви вимагаєте забагато, і при цьому живий. Так нервова система поступово дізнається те, чого не дізналася в немовлячому віці: потреба не вбиває того, хто поруч.
Тілесна робота теж потрібна, але маленькими дозами. Не занурюватись силою в найстаріше, а повільно, з опорою, з правом зупинитись.
І четверте, горювання. Це страшне слово, але без нього не буде руху. Треба по-справжньому визнати, що чогось не було, не повернуть, і ніхто вже не дасть вам це ззовні в тому обсязі, який був потрібен тоді. Так, це біль. Без нього людина роками жує олівці.
Живі люди поруч теж потрібні, але з одним правилом. Просіть конкретно і дозовано. Не "будь поруч завжди і не йди", а "обійми мене на хвилину". Дорослий партнер може дати хвилину, зі всім дитинством він не впорається.
Чесно скажу, діра в минулому не закриється. Ви не станете знову немовлям, і ніхто не дасть вам ті перші місяці вдруге.
Але ви можете навчитись годувати себе і приймати тепло від інших, не кусаючи руку, яка його подає. Це довга робота, іноді роки. Вона можлива.
Нагадую: психотерапія досліджує зв'язок психіки і тіла, але не замінює медицину. Фізичні симптоми - спочатку до лікаря.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️