Між усвідомленням і новою поведінкою часто лежить тривалий процес, у якому доводиться знову зустрічатися зі старими почуттями, перевіряти нові способи реагування й переживати неминучі невдачі.
Іноді люди починають критикувати себе навіть за те, що недостатньо швидко змінюються в терапії.
Так старе ставлення до себе непомітно знаходить новий привід для існування.
Тому відповідальність за своє життя важливо відрізняти від тотального самозвинувачення.
Ми не обираємо всіх обставин, у яких опиняємося. Не керуємо чужими вчинками, хворобами, втратами, насильством, суспільними потрясіннями чи подіями, які руйнують звичний порядок життя.
Було б жорстоко пояснювати людині, яка пережила травматичні події, що вона сама повністю відповідає за свій психологічний стан.
Але навіть за обмежених можливостей іноді залишається простір для певних рішень - маленьких, поступових, не завжди очевидних.
І цей простір заслуговує на дослідження без примусу й осуду.
Любов до себе також не означає постійного задоволення власних бажань.
Іноді бажання спрямоване на швидке полегшення, яке згодом погіршує становище. Ми можемо уникати складної розмови, відкладати необхідне рішення, витрачати більше, ніж можемо собі дозволити, або продовжувати звичні дії лише тому, що вони на короткий час знижують напруження.
Зрозуміти причину такої поведінки важливо. Але розуміння не завжди означає, що її варто залишити незмінною.
Турбота про себе іноді передбачає здатність витримати сьогоднішній дискомфорт заради завтрашнього благополуччя.
Причому без ненависті до себе за те, що Вам важко.
Мабуть, одна з найбільших помилок у розмовах про любов до себе полягає в тому, що її уявляють як певний остаточний стан.
Наче одного дня людина достатньо пропрацює травми, навчиться встановлювати кордони, позбудеться самокритики - і відтоді завжди почуватиметься впевненою, спокійною та внутрішньо цілісною.
Реальне психологічне життя значно складніше.
Навіть людина зі сформованою самоповагою може переживати сором, ревнощі, залежність від схвалення, невпевненість і страх втрати.
Вона може помилятися у виборі людей. Може погоджуватися на зайве, а потім шкодувати. Може повертатися до старих способів реагування в періоди сильного стресу.
Питання не обов'язково в тому, щоб назавжди позбутися цих переживань.
Можливо, важливіше те, що відбувається далі.
Чи здатні Ви помітити, що знову опинилися в знайомому сценарії? Чи можете спробувати зрозуміти себе, не вдаючись до приниження? Чи дозволяєте собі звернутися по допомогу? Чи залишаєте собі право переглянути рішення?
У стосунках із собою, як і в стосунках з іншими людьми, важить не лише відсутність конфліктів. Важить здатність відновлювати контакт після них.
Можна довго вчитися говорити із собою інакше.
Спочатку нові слова здаються неприродними. Власний голос підтримки може звучати слабше за звичну критику. Відмова викликає провину. Відпочинок - тривогу. Право на власне бажання - незручність.
Це не обов'язково означає, що Ви робите щось неправильно.
Іноді так відчувається зустріч із незвичним способом жити.
Я не думаю, що любов до себе можна виміряти кількістю приємних думок про власну особистість. І навряд чи вона визначається тим, наскільки часто людина ставить себе на перше місце.
Мені значно цікавіше, чи має вона всередині себе місце, де може бути недосконалою, розгубленою, сердитою, втомленою, успішною, щасливою, слабкою, сильною - і при цьому не втрачати право на людяне ставлення.
Не всі приходять до такого ставлення однаковим шляхом. Для когось воно формується поступово в достатньо безпечних стосунках. Комусь доводиться довго відокремлювати власний голос від чужих вимог. А хтось уперше починає замислюватися про нього лише тоді, коли колишній спосіб життя стає нестерпним.
І, можливо, замість чергової спроби переконати себе, що Ви повинні себе любити, варто одного разу уважно придивитися до звичайного дня.