Ви можете визнавати чужий біль, не дозволяючи завдавати болю собі.
Можете любити людину й водночас розуміти, що певна форма стосунків із нею для Вас неприйнятна.
Психологічні кордони не обов'язково руйнують близькість. У достатньо безпечних стосунках вони допомагають двом людям залишатися окремими особистостями, а не перетворювати любов на постійне взаємне пристосування.
Іноді найскладнішим виявляється навіть не сказати "ні", а витримати те, що після Вашої відмови хтось буде незадоволений.
Особливо якщо раніше чуже невдоволення сприймалося як загроза втратити любов.
Тому робота з кордонами рідко обмежується вивченням правильних фраз. Вона може торкатися значно глибших переживань: страху покинутості, сорому, провини, тривоги перед конфліктом.
Не завжди достатньо зрозуміти, що Ви маєте право відмовити. Іноді потрібно ще поступово навчитися витримувати почуття, які виникають після цієї відмови.
Окремо варто поговорити про турботу про тіло.
У суспільстві, де зовнішність часто стає предметом оцінювання, тіло легко перетворюється на нескінченний проєкт удосконалення.
Його потрібно схуднути, підтягнути, омолодити, виправити, зробити привабливішим.
Іноді за цими бажаннями стоїть цілком природна потреба подобатися собі. Але іноді - переконання, що теперішнє тіло недостатньо хороше, щоб заслуговувати на дбайливе ставлення.
Людина відкладає життя до того часу, коли змінить зовнішність. Не купує гарного одягу, не дозволяє собі фотографуватися, уникає близькості, соромиться власної присутності.
Наче право жити повноцінно потрібно спочатку заслужити відповідністю певному стандарту.
Турбота про тіло може виглядати зовсім інакше.
Достатній сон. Медична допомога. Їжа, що відповідає потребам організму. Рух, який підтримує здоров'я. Увага до болю. Відмова від виснажливого навантаження, коли воно вже шкодить.
Іноді це означає змінити звички. Іноді - припинити постійно воювати зі своїм відображенням.
Любити своє тіло не обов'язково означає захоплюватися ним щодня. Можливо, для початку достатньо перестати ставитися до нього як до ворога.
Ще одна важлива складова стосунків із собою - право на власне життя.
Звучить майже очевидно, але для багатьох людей воно залишається психологічно складним.
Можна десятиліттями бути хорошою матір'ю, відповідальною працівницею, турботливою дружиною, надійною донькою й поступово втратити відчуття того, ким Ви є поза цими ролями.
Не тому, що ролі погані. А тому, що кожна з них може зайняти стільки місця, що для власних бажань майже нічого не залишиться.
Іноді людина навіть починає соромитися того, що хоче чогось лише для себе.
Побути на самоті. Навчитися нового. Витратити гроші на власні потреби. Змінити професію. Не їхати туди, куди її кличуть. Не відповідати на повідомлення негайно.
Важливо, однак, не плутати визнання своїх потреб із переконанням, що вони завжди мають переважати потреби інших.
Любов до себе не скасовує взаємної відповідальності, домовленостей, турботи про дітей чи поваги до близьких.
Вона допомагає шукати спосіб бути в стосунках, не зникаючи з них як окрема людина.
У цьому сенсі мені близький погляд Еріха Фромма, який розглядав любов через турботу, відповідальність, повагу й пізнання.
Якщо перенести ці складові на стосунки людини із собою, виникає цікава думка: любов до себе неможливо звести до приємного почуття щодо власної особистості.
Вона потребує знання себе.
А пізнання себе - процес далеко не завжди комфортний.
Потрібно помічати власні повторювані сценарії, досліджувати причини своїх виборів, визнавати обмеження, відмовлятися від деяких ілюзій.
І водночас не використовувати ці знання як черговий привід себе покарати.
У психотерапії особливо добре видно, наскільки складним може бути таке поєднання.
Людина поступово починає розуміти, чому обирає недоступних партнерів, чому боїться близькості, чому погоджується на неприйнятні умови або чому так болісно переживає критику.
Але саме розуміння ще не гарантує зміни.