Знайти своїх значить цю броню віддати. Добровільно. І дозволити, щоб вас у принципі можна було вразити.
Багато хто тут розвертається. Не тому, що дурний. Тому що броня колись врятувала. І відмовитись від неї відчувається як зрада тій дитині, яку вона колись захистила.
І ще одне, що ніхто не хоче чути.
У справжніх стосунках буде злість. Розчарування. Конфлікт. Свої люди вас будуть дратувати. Ви їх теж. Це нормально.
Але якщо у вас всередині сидить дитячий досвід "розізлилась і тебе перестали любити", то кожна сварка зі своєю людиною буде відчуватись як кінець. І ви або втечете, або задавите злість. І знову опинитесь у масці. Тільки тепер з тою людиною, яка могла бути своєю.
Витримати, що людина одночасно і своя, і бісить, це навичка. У більшості з нас її нема. Нас вчили ділити на хороших і поганих. А своя людина не буває тільки хорошою.
Що з цим робити. Без солодкого.
Спочатку визнати, що маска є. Не соромитись. Не "ой, яка я нещира". Просто факт. Вона є. Вона робила свою роботу. Дякую їй.
Потім дуже маленькими кроками показувати те, що за нею. Не сповідь. Не оголення на площі. Одна фраза, яку ви зазвичай ковтаєте. Одна дурна історія з дитинства. Одне "мені це не смішно" замість ввічливого сміху.
І дивитись, що робить тіло. Якщо горло стиснулось, живіт скрутило, це реакція старого досвіду, а не реальної небезпеки. Її треба перетерпіти. Не втекти.
Терапія тут не для того, щоб навчити спілкуватись. Терапія це місце, де ви вперше показуєте справжнє тому, хто не піде. І тіло на цьому досвіді вчиться: бути побаченою не значить бути покинутою. Це не логіка. Це десятки повторів. Тому швидко не буде.
І не чекайте, що своїх буде багато. Своїх у житті дорослої людини може бути двоє. Троє. І на це піде не місяць. Якщо ви очікуєте, що зняли маску і навколо одразу стало тепло, вас чекає розчарування і повернення в броню.
А паралельно доведеться оплакати. Ті роки, коли ви були ввічливою і самотньою. Ту дитину, яку не впізнали вдома. Це горе. Воно не перекривається новими знайомствами. Його треба пройти окремо. І воно болить.
Свої це не бонус до нормального життя. Свої це те, що робить життя нормальним. І поки ви тримаєте маску, ви самотні не через обставини. Ви самотні через захист, який колись врятував, а тепер душить.
Тільки ви вирішуєте, чи він ще потрібен.
Ніхто не обіцяє, що коли знімете, вас зустрінуть. Може, ні. Може, довго ні. Але поки ви за склом, вас точно не зустрінуть.
Перевірте зараз дихання. Грудьми чи животом? Ось вам і відповідь, у якому ви режимі живете.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️