Наше спільне тіло аморфно атрофоване.

Наше спільне тіло аморфно атрофоване.
Багатостатеве і безістотне.
Коли твої очі пожирають мене –
я бачу ними і мені шкода себе,
як тебе голодного.
Шерхне в моєму роті і даю тобі пити.
Відчуваю в горлі тиск адамового яблука,
як заковтуєш м'якість моєї слини.
Важка долоня на шиї стишує
моє (твоє друге) серцебиття.
Пальці на вологих губах –
мовби вилізли з рота
і витягують зойки з нутрощами назовні.
Вени зростаються і формують нові закінчення.
Серця з'єднуються в один могутній м'яз.
Усі твої / мої скорочення подовжуються.
Ми б'ємося рибою на пласкому камені,
хапаємо наше повітря,
якого стає щораз менше.
Аж доки не почнемо підозрювати,
що хтось з нас краде.
Судини рвуться з тріском напнутих линв,
нутрощі поспіхом вкладаються на старі місця,
в очах іскриться подив.
Кажеш: "Я закінчив".

Розтин покаже:
наше тіло билося до останнього.
На ліжку розкидані дві кволі його половини,
спина до спини.

@snih_n_g