Пожовклий лист горює, що не встиг До ста дійти, рахуючи веселки.

Пожовклий лист горює, що не встиг
До ста дійти, рахуючи веселки.
А вже вітри руді дороги стелять.
Ми ж у майбутнє творимо мости
Зі сподівань та із бажань численних.

Передчуття незвіданих висот
Підштовхує пройти складні маршрути.
І як би не було на серці скрушно,
Лікую те, що можна, довгим сном,
Щоб далі, що є сили, вгору пнутись.

А мрії-камінці ведуть вперед.
Коли вдалося стільки їх розкласти?
Та в час думок тривожно-попелястих
Візьму зігрітись невагомий плед,
Що сплетений з ниток надій на щастя.

Ракетами зриваються шари,
Вигадливо розстелені минулим.
Як рідні землі нечисть огорнула,
Зі степом і всередині горить.
І спокій безперервно попід дулом.

І як знайти той рівноважний стан,
Як сповиває серце дим ристалищ?
Беру на поміч дощовий кришталик.
Рахунок райдуг доведу до ста,
Та вірю, що ця сотня не остання.

P. S. Вірш написаний на дуель від ГО "Поезія незламних". Дякую Оксані Мовчан за запрошення. Юрія Іванова ще раз вітаю з перемогою!

@literospletinnia