*** Волога ранкова трава.

***
Волога ранкова трава.
Дорога до поля — крива.
Довга дорога
до того,
як ноги
загояться
після забігу.
Ще трохи,
ще трохи,
ще трохи...

Загибла вечірня трава.
За кожним заходом — провал.
Дивлюсь на дорогу —
як гострий туман
підібрав мої кроки.
На межі моїх сил
я зірвався й упав
до обіймів
вечірній росі.

Крізь дешевий текстиль
липким потом на спині,
неначе вишивана,
шириться
цифра —
2.

Я знову став номером два.


***
Якби в мене був тренер, то він би сказав:
«Малий,
ну не лий свого поту,
досить розводити галас.
Я теж, якщо бачиш, не №1 —
у нас із тобою не склалось.

Тобі треба жити —
не лізь до вершини.
Туди лізуть перші.
До хрускоту шиї
від них відривають медалі.
Відламують кубки,
знімають футболки,
відкусують бутси.
Бо золото —
просто різновид
металу.
Срібло роси,
на якій ти розсівся,
блищить навіть краще.
Срібло по-своєму приносить удачу,
тож краще підводься,
взувайся,
і далі біжи
по блискучі
медалі
(під м'ятим тавром Abibas'у).

Забудь про дрібну
золоту
одиницю.
Бо той, хто доковзав до першого місця —
успішні, яскраві —
всього лиш мінлива
мішень
інтересу.
Краще бігай як Холанд,
ніж як грьобаний Мессі.
Ти будеш помітним,
але лишишся в безпеці.
Не ставай під вогонь
для чергового вінстріку.
Не тікай від свого —
залишайся під двійкою»

***
Але я сам собі тренер.
Це постійна потреба —
спотикатись по тих самих ямах,
не хотіти чужого,
пишатись наявним
і ніколи
не бути
дефектним.

Я обтрушую цілі руки,
дослухаюсь до власних тверджень
та іду
за пораненим Першим
по слідах його кровотеч.
Мені зручніше бути Другим.
Завжди зручніше бути Другим.

@Radio_Peaceful_Atom

#алавердян