А може автобус втомитися везти моє сумне тіло?
Встав на диби, не сміливо, хитаючись в такт мотиву
скрипучому з радіо, він відкриє всі задні
двері і, пристебнувши нормальних людей,
виплюне мене та поїде... Читати далі →
Храм поезії (🖤)
@uapoetsзв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
1 414 підписників
Відкрити в Telegram повітря тиняється біснувато-баске,
від жінок пахне медом, тіла в них огрядні і дикі,
я ішов сотні років, описував землю кільцем,
присягаюсь, це коштує кожного мого наступного вдиху.
в цих здичілих... Читати далі →
від жінок пахне медом, тіла в них огрядні і дикі,
я ішов сотні років, описував землю кільцем,
присягаюсь, це коштує кожного мого наступного вдиху.
в цих здичілих... Читати далі →
Все хороше чомусь закінчується так швидко -
у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш словом, -
і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку,
сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна... Читати далі →
у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш словом, -
і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку,
сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна... Читати далі →
Обираю для мови - крик
обираю криком - себе
Дзвін
дзвін
д з в і н
дзвіницями ницо
скрадається шепіт
наче спогад про існування
Вавилонської вежі
на перехресті між Левицького і
Патона
Хто вдома?...
(звідки у... Читати далі →
обираю криком - себе
Дзвін
дзвін
д з в і н
дзвіницями ницо
скрадається шепіт
наче спогад про існування
Вавилонської вежі
на перехресті між Левицького і
Патона
Хто вдома?...
(звідки у... Читати далі →
Пальці повітряні,
порожні,
безсилі
наповнюються струмом до кінчиків нігтьових фаланг,
зігріваючись лише у твоїх долонях,
немов у печерах старезних драконів,
що видихають полум'я аби літо настало,
і крилами... Читати далі →
порожні,
безсилі
наповнюються струмом до кінчиків нігтьових фаланг,
зігріваючись лише у твоїх долонях,
немов у печерах старезних драконів,
що видихають полум'я аби літо настало,
і крилами... Читати далі →
Боже, ти ж бачиш:
долоні мої загрубли,
волосся стончилось. Очі
набрякли й заслабли. Боже:
не правди мені, а слова
солодкого, наче мʼякоть
од райського плоду. Вволь же
любов, що явля з любови
і радість,... Читати далі →
долоні мої загрубли,
волосся стончилось. Очі
набрякли й заслабли. Боже:
не правди мені, а слова
солодкого, наче мʼякоть
од райського плоду. Вволь же
любов, що явля з любови
і радість,... Читати далі →
____
В твоїх очах світають ранки
Смеркають теплі вечори
І пломенить щось від світанку
У них до пізньої пори
В очах твоїх леліють зорі
І місяць згадує свій шлях
У темноті… мов відблиск моря
Ось тоне він в... Читати далі →
В твоїх очах світають ранки
Смеркають теплі вечори
І пломенить щось від світанку
У них до пізньої пори
В очах твоїх леліють зорі
І місяць згадує свій шлях
У темноті… мов відблиск моря
Ось тоне він в... Читати далі →
«нічого вже не буде як раніше» — промовляє моя ліннет.
прихиляюсь до її скронь. шкіра ліннет залишається на моїй мохом і мулом, і такі вони зіцвілі у сонці, що я мимохідь провалююсь у ті кутки своїх... Читати далі →
прихиляюсь до її скронь. шкіра ліннет залишається на моїй мохом і мулом, і такі вони зіцвілі у сонці, що я мимохідь провалююсь у ті кутки своїх... Читати далі →