Офіційний MCP-сервер для OpenTG вже тут 🎉

Спробувати
Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

@uapoets

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

1 414 підписників
Відкрити в Telegram
Кожного року саме у грудні Оля чекає дива.
Замовляє додому їжу, відкриває пиво,
фоном вмикає новини, здебільшого нецікаві,
сідає на підвіконня з ногами
і чекає.

Коли пива меншає, віра потроху... Читати далі →
ночі роблять людей щасливими і відкритими.
всі найкращі розмови саме вночі зачаті.
вона приходить до нього, щоб нарешті поговорити
і мовчить, бо ніколи не знає, з чого почати.

вночі це мовчання... Читати далі →
...
Я, здається, впав. За рікою дім,
ми росли там з сестрами. Навесні
прибувало води і губився грім
у заплавах, де скелі й мохи рясні.
А потому жмені дрібних суниць
ми вишукували серед вологих трав,
я лежу... Читати далі →
танцюй, моя пташко, просто посеред села.
саме для цього його спалили дотла.
красива у своїй силі, сильна у своїй красі —
танцюй, моя люба, покажи їм усім.

посеред цього згарища, залишеного... Читати далі →
Як палити імена твоїх жінок

В такі ночі добре горять жіночі імена.

Чи доводилось бачити,
як старіють слова?
Надзвичайно красиво.
Спершу їх поглинає вогонь.
Від вогню імена стають сивими.

Кожна літера —... Читати далі →
Звуковидіння

Як вохрою крони займаються та не згорають,
І килим червоний висить виноградовим листям,
Мелодія горнеться  вітром у шалик імлистий,
І з нею погордо долаєш осінні спіралі.

Та з чого зіткались... Читати далі →
тссссс
так вже не говори
переробляй своє сприйняття
будь свідомим
краще уточнюй і будь уважним
на помилки вже немає шансу
особливо такому, як ти
не слухай старого себе
відпускай
і все що пов’язано з тим,... Читати далі →
слабкість — це те, що можна пробачити,
якщо не собі

сльози — це те, що потрібно дозволити,
але не сьогодні
на сьогодні у списку ще дванадцять справ,
якщо не встигну, батько зречеться мене,
моє ім’я... Читати далі →
весни стікають по склу незабудковоцвітно.
мертво лежать по кутках перетинчастокрилі.
у розчепірених іклах потрощених вікон
бачу своє відображення: я постаріла. 

дім видихає золу і пливе проти вітру.
лиш... Читати далі →
«Одеса. 01.09.2026»

Місто хотіло проститися з літом — не встигло.
Вечір серпневий умить спопелився — померк.
Гуркіт і темрява склали баладу про смерть,
Тишу прогнали, а спокою винесли вирок.

Музика... Читати далі →