Першою з’являється тінь Ельпенора – одного із супутників Одіссея, який загинув на острові Кірки, а його тіло залишилося непохованим. Ельпенор просить Одіссея повернутися, спалити його тіло, насипати могилу. Тобто, душі непохованих не потрапляють до Аїду, а можуть знаходитися біля таких місць, як вхід до світу мертвих.
2. Асфоделеві луки.
Асфоделеві луки – частина світу мертвих, де перебувають душі багатьох померлих. Вони сновигають там як безтілесні й безсилі тіні, позбавлені повноти земного життя. Саме там знаходиться Ахілл і відчуває тугу за світом живих. Гомер прямо пов’язує з асфоделевими луками Ахілла, Патрокла, Аякса, Антілоха й Агамемнона.
Коли Одіссей здійснює обряд, до крові збираються численні душі. Тіресій пояснює, що та душа, якій Одіссей дозволить напитися крові, впізнає його і зможе з ним говорити. Сам Тіресій має особливий статус – Персефона зберегла йому розум і після смерті. Але він один такий, усі інші на асфоделевих луках не можуть навіть впізнати Одіссея до того, як відвідають жертвенної крові. Мати Одіссея Антіклея, яка померла від туги за втраченим сином, також не впізнає його.
3. Місце суду в Аїді.
Гомер повідомляє, що в Аїді є місце, де Мінос – син Зевса й колишній цар Криту – здійснює суд. Тримаючи золотий скіпетр, Мінос сидить серед померлих і виносить рішення.
4. Місце особливих покарань.
Гомер описує трьох осіб, які зазнають індивідуальних мук. Тітій за життя намагався скривдити богиню Лето, матір Аполлона й Артеміди. За це два грифи безперервно терзають його печінку.
Тантал стоїть у воді, але не може напитися, і бачить плоди, але не може їх зірвати. Пізніші автори розповідали, що Тантал був покараний, бо викрав божественну їжу, розголошував таємниці богів або намагався нагодувати їх м’ясом свого сина.
Сізіф котить величезний камінь на вершину пагорба, але щоразу, коли він майже досягає вершини, камінь скочується вниз. Пізніші автори пояснювали, що його карали за численні обмани, зокрема за спробу перехитрити саму Смерть.
5. Елізіум
Це щасливе місце на краю світу, призначене для особливо обраних. Там немає снігу, сильних дощів і бур, а Океан посилає легкий вітер, що полегшує життя його мешканцям.
Гомер говорить, що там перебуває Радамант, а в майбутньому туди буде перенесений Менелай. Радамант – син Зевса і смертної Європи, брат Міноса. Радамант уславився як справедливий правитель.
Менелай – цар Спарти й чоловік Єлени, викрадення якої Парісом і стало безпосереднім приводом до Троянської війни. Протей пророкує, що Менелай не помре звичайною смертю, а буде перенесений на Елізійську рівнину, оскільки він є чоловіком дочки Зевса. Нагадаю, та сама Єлена була дочкою Зевса і смертної Леди, дружини спартанського царя Тіндарея.
Отже, славетний воїн Ахілл у Гомера не потрапляє до Елізіуму. Його тінь перебуває серед інших померлих героїв, а потім він прямо зображений на асфоделевих луках. Це не місце спеціального покарання, але й не блаженна оселя: Ахілл позбавлений тіла, сили та повноти життя.
Наостанок варто зазначити, що не лише Платон не зміг прийняти гомерівського тлумачення посмертної долі Ахілла. Численні античні автори відправляли Ахілла у більш приємне місце після смерті.
Наприклад, за словами Піндара Ахілл перебуває разом з іншими обраними героями на Островах блаженних. Острова блаженних – це образ близький до Елізіуму. А Павсаній розповідає про священний острів Левку в Чорному морі, поблизу гирла Істру, тобто Дунаю. Цей острів зазвичай ототожнюють із сучасним українським островом Зміїний. За переказом, наведеним Павсанієм, Ахілл перебуває там разом із тою самою Єленою, яка стала його дружиною після смерті. Так виникла інша версія посмертної долі Ахілла: не безсила тінь, яка шкодує про втрачене життя, а блаженний або навіть обожнений герой, що продовжує особливе існування на священному острові.
Отже, античні автори не дають єдиної відповіді на питання, яке ставить перед нами Гомер: що має більшу цінність – саме життя, навіть бідне, залежне й позбавлене слави, чи велика мета, заради якої людина свідомо погоджується пожертвувати життям?