Чому не варто сподіватись на гарантії безпеки? Деякі емпіричні факти.

Чому не варто сподіватись на гарантії безпеки? Деякі емпіричні факти.

У лютому 2024 року я описав історію західної підтримки Білого руху, якому Антанта обіцяла допомогу в боротьбі проти більшовиків. При цьому риторика та рівень відносин (відсутність чітких формальних відносин) чимось схожі на сьогоднішню історію «as long as it takes»:

«Ви можете розраховувати безумовно на допомогу великої Англії і вільної Франції. Ми з вами. Ми за вас».
Джерело: генерал Денікін, «Очерки Русской Смуты», том 4.

Сам Денікін визнавав, що західні представники могли бути щирими прихильниками Білого руху, проте не мали достатнього політичного впливу, аби впливати на свої уряди. Ба більше, ніяких оборонних пактів з Білим Рухом ніхто не укладав.

Але наскільки взагалі можна покладатися на союзників? І чи надійний Захід? У роботі What Does It Mean to Be a Reliable Ally?, опублікованій у International Studies Quarterly, автори проаналізували виконання військових союзницьких договорів у 1816–2019 роках.

За їхніми підрахунками, союзницькі зобов’язання виконувалися у 64–70% випадків, коли виникали договірні обставини. Йдеться про показник на рівні військових союзів загалом. Цікаво, що після 1945 року в їхньому дослідженні частка на рівні союзів падає до 43–44%.

Утім, ці показники не стосуються безпосередньо надійності Заходу. Дослідження охоплює різні держави та військові союзи, а значна частина порушень припадає на окремі багатосторонні договори між арабськими країнами. Тому переносити ці цифри безпосередньо на США чи НАТО не варто.

Проте, що цікаво і що часто випадає з поля зору, коли говорять про військові союзи, то виконання союзницьких зобов’язань не означає, що держава забезпечила союзнику перемогу чи надала всю необхідну допомогу. Автори оцінювали дотримання конкретних положень військових договорів.

Наприклад, для оборонного союзу навіть обмежена військова участь може вважатися виконанням зобов’язань. Тобто, навіть у межах формалізованих оборонних пактів (та ж 5 стаття НАТО) допомога може обмежуватись суто символічними кроками, відповідно усілякі партнерські угоди дають ще більший простір для маневру.

Історії Південного В’єтнаму та Афганістану більш ніж красномовні (мали двосторонні обʼємі угоди, але не оборонні пакти з чітким механізмом). В обох випадках США вели війну, витрачали ресурси та навіть втрачали своїх солдатів. Однак досягнувши своєї межі, вивели війська, хоча підтримувані ними уряди не досягли бажаного їм результату, ба більше, згодом були знищені.

Ще цікаво, що часто поведінка лідерів оборонних пактів визначає рішучість всіх. Для прикладу, розсекречені документи Австралії свідчать, що через різкий поворот політики США вони прискорили виведення військ з В’єтнаму (тому, не дивно чому в ЄС нині нервують).

Але ще цікавішою є історія переговорів Австралії зі США під час Тайванської кризи в 50-ті роки ХХ ст. Прем’єр-міністр Австралії Мензіc повідомив Ейзенхауеру, що у випадку війни США з Китаєм через Тайвань Австралія не вважатиме ANZUS підставою для автоматичної військової участі.

Особливо цікавою була позиція Мензіса щодо прибережних островів. Австралійський прем’єр прямо говорив американцям, що його суспільство не підтримає війни за ці території. Водночас він допускав участь Австралії у великій війні на боці США. Це демонструє проблему союзницьких зобов’язань, бо навіть при наявності договору уряди хочуть самі визначати, за яких обставин і наскільки далеко вони готові зайти заради союзника.

Надійність Заходу визначається змістом договорів та найголовніше політичною волею урядів виконувати взяті зобов’язання. Навіть стаття 5 НАТО не передбачає автоматичного вступу у війну всіх членів. Вона лише зобов’язує надати допомогу, але її «обʼєм» держави визначають самостійно і вона залежатиме виключно від політичної волі.

Тому, якщо подивитися на це в контексті України, не варто очікувати, що Захід надасть нам гарантії, які зобов’язуватимуть його вступити у війну з Росією в разі нової агресії. І причина в тому, що держави до останнього уникатимуть великої війни, бо це непопулярно чи неприйнятно для того чи іншого обраного уряду.