Бо під надлишковим навантаженням ламається навіть здорова психіка. Кілька діб без сну і будь-яка людина починає плутати реальність. Позбав мозок інформації і він почне вигадувати галюцинації, щоб заповнити порожнечу. Ми всі ламкі. Просто в різних місцях і за різного тиску.
Тепер сюди, в те, чого не видно за симптомами.
Питання "хвороба чи характер" насправді не про діагностику. Воно про ІДЕНТИЧНІСТЬ.
Якщо це характер, то це я. Мої гойдалки, мої злети, моя дивна енергія, моя чорна смуга. Це моє. Я з цим народилась, я з цим живу, і ніхто не має права називати мене хворою.
Якщо це хвороба, то це не я. Це щось чуже, що захопило мене і водить, як ляльку. І тоді хто я без цього? Де закінчується розлад і починаюсь я?
Ось цей жах і тримає людей роками на стадії гуглення. Не страх психіатра. Страх втратити себе, якщо визнати, що частина того, що ти вважала собою, це симптом.
І знаєш що? Цей страх виправданий. Це справді втрата. Прийняти діагноз означає попрощатися з версією себе, в якій ти була просто "яскрава" і "складна". І це горе, яке треба прожити, а не проскочити.
Але ось де підміна. Ти думаєш, що характер це те, що не можна змінити, а хвороба це те, що треба лікувати. А насправді і те, і те живе в одному мозку, в одних і тих самих нейронах. Різниця не в природі. Різниця в ЦІНІ.
Психіатрія при розмежуванні норми і патології дивиться на одне: наскільки твої перепади витримувані для тебе. Чи руйнують вони роботу, навчання, стосунки з близькими. Наскільки вони з'їдають якість твого життя.
Якщо ти мирно уживаєшся зі своїми гойдалками, не втрачаєш роботу, не втрачаєш людей, не робиш нічого протизаконного, ніхто тебе лікувати не буде. І не треба. Може, у тебе легка циклотимія, може, сезонна афективна хрінь, може, просто такий темперамент. Якщо це не заважає жити, назва не має значення.
А тепер чесно подивись. Скільки робіт ти змінила за п'ять років? Скільки стосунків розвалилось на спаді? Скільки грошей полетіло на підйомі? Скільки разів ти починала з нуля?
Якщо відповідь "багато", то питання "хвороба чи характер" це просто гарний спосіб не йти до лікаря.
Тепер про сам спектр, бо це важливо і про це майже ніхто не знає.
Біполярний спектр не одна хвороба. Це лінійка. На одному кінці циклоїдна акцентуація, норма. На іншому розгорнутий розлад із психозом, важка хвороба. І між ними купа проміжних форм.
Є перший тип. Класика. Розгорнуті манії, коли людина не спить тижнями, роздає гроші, бачить знаки, слухає голоси. Потім депресія. Його видно здалеку, його легше за все діагностувати і краще за все лікувати.
Є другий тип. Довгі, важкі депресії, які чергуються з гіпоманіями. Справжньої манії немає. І ось його плутають із хронічною депресією роками. Бо гіпоманія коротка, легка, і ніхто на неї не скаржиться. Кому спаде на думку скаржитись лікарю, що три тижні було ДОБРЕ?
А потім людині призначають антидепресанти. Тільки антидепресанти. І вони не допомагають або гірше: викидають у гіпоманію, або в манію, або запускають швидку зміну циклів. Бо для БАР потрібні інші ліки, стабілізатори. І поки лікар не знає про підйоми, він лікує не ту хворобу.
Є циклотимія. Хронічна нестабільність настрою, коли гойдалки не такі сильні, як при манії чи депресії, але явно за межами норми і явно псують кар'єру і особисте життя. Мінімум два роки такого. І у третини таких людей з часом воно доростає до повноцінного розладу.
Є неуточнена форма, куди лікарі складають все, що не влізло в інші коробки: занадто короткі манії, гіпоманії без депресій, невиразні епізоди. І таких випадків, бляха, дуже багато.
І є ще одне, страшніше за типи. Швидкість.
У більшості циклм повільні, дві фази на рік. Але приблизно в третини швидкі: чотири і більше фаз на рік. А в когось ультрашвидкі, чотири і більше фаз за МІСЯЦЬ. Це один з найважчих варіантів. І майже завжди він не сам по собі: його розганяють психоактивні речовини, неправильно підібрані ліки, або є ще щось у тілі: щитоподібна, полікістоз яєчників.